Морфологические емотивив

Морфологічний рівень мови надає письменникам значно менше можливостей для створення експресії, ніж лексика та синтаксис, що пов'язане з невеликою різноманітністю морфологічних способів вираження подібного змісту. Але й цей рівень може бути цікаво й творчо використаний майстром слова. Оскільки не можна виділити особливого словотворчого рівня мови, зупинимося на прийомах, пов'язаних з морфемною структурою слова.  

Словотвір і склад слова

Багата, різноманітна і гнучка система способів словотвору дозволяє при необхідності чи бажанні за існуючими у мові моделями створити нові слова, досить зрозумілі, не дивлячись на уже використання в тексті. Такі слова називають авторськими неологізмами  або оказіоналізмами. Безумовно, їх можна розглядати при аналізі лексичного рівня твору. Дві причини можуть спонукати автора до створення слова:

1) бажання максимально точно висловити думку й при цьому відсутність в мові потрібної лексеми; 2) бажання зробити слово максимально виразним і у зв'язку з цим зміна його морфемної структури. В будь-якому випадку авторські утворення надзвичайно експресивні, тому що вони легко звертають на себе увагу читача й викликають у нього емоції здивування і задоволення від вдалої знахідки, змушують більш уважно вдивлятися в текст й краще розуміти його смисл ‑ і безпосереднє значення названого й відношення до нього письменника. Присутність або відсутність оказіоналізмів, вибір моделей для їх створення визначаються особливостями стилю автора, літературними традиціями часу створення тексту та іншими факторами.

Часто неологізми з'являються в поетичних творах, де не розкривається не їх значення, ні причини, що спонукали автора до їх створення. Аналіз оказіоналізмів ‑ справа надзвичайно складна. Адже не завжди можна встановити причини, що змусили автора до їх утворення, а також визначити морфемний склад і модель, за якою вони створені. Адже розуміння процесу створення слова допомагають нам з'ясувати семантичну і стилістичну інформацію.  

  1. В давній золотій печалі

Лебедіють небеса.

                       Д. Павличко 

  1. Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну.

                       В. Сосюра 

  1. Весна! Весна! Яка блакить!

Який кругом прозор!

Садками ходить бруньккоцвіт,

А в небі злотозор.

                       П. Тичина 

Творення авторських неологізмів ‑ це не єдиний спосіб експресивного використання словотворчих елементів. Цікавий ефект може виникнути при використанні у невеликому контексті декількох слів з однаковими морфемами. Зіткнення споріднених слів посилює значення того, що виражається в загальній частині. Так само декілька слів з однаковими префіксами або суфіксами мимохіть звертають читача на афікси, тим самим підкреслюється його значення чи стилістичне забарвлення.

Морфема відрізняється від слова тим, що не може бути використана ізольовано, являючись самостійною частиною речення. В художніх текстах ми зустрічаємо приклади використання службової морфеми в якості слова з особливим значенням або просто виділенням від слова морфеми, що набуває самостійного наголосу, який посилює її значення, хоча й не виділяє ще в самостійне слово.

Словотвір дає письменнику великі можливості для творчого використання його ресурсів. Часто в текстах можна зустріти слова, що утворені лексико-семантичним або морфолого-синтаксичним способом. З лексико-семантичним способом ми зустрічаємося, коли говоримо про слова в індивідуально авторському чи контекстуальному значенні

Але ці "нові" слова часто не можуть бути відтворені без контексту, тому питання про появи таким чином нової лексичної одиниці є досить суперечливим. Морфолого-синтаксичний спосіб ‑ це отримання словом нового граматичного значення, яке також існує лише в контексті, якщо це продукт творчості письменника. Розглянемо деякі приклади:

  1. "Щученята, щупаченята, щупачки, щупелята ‑ це таке собі ‑ дріб'язок". О. Вишня

(порушення норми в результаті творення, слова різних типів) 

  1. "Княжий замок очив навколо своїми бійницями" В. Харчук

(індивідуально-авторський неологізм, слово висите метафорично) 

  1. "Захеканий, я зупинився посеред біло-рожево-блакитного дня"  М. Стельмах

(оказіоналізм і словотворення) 

  1. "Слово "творчість" редактор викреслював навіть у статтях, де йшлося про Толстого або Шолохова. Натомість вписував слово "доробок", яке чомусь причарувало його: чи то своїм лаконізмом, чи то звучанням, нагадуючи щось камене-дробаркове, бульдозеряче-екскаваторне, грюкітливо-брязкітливе". П. Загребельний

(комплексний образ: суб'єктивне сприйняття слова "творчість", а потім і синоніма до нього "доробок" заключається низкою індивідуально-авторських неологізмів) 

  1. "Ого! Оце біжу зараз до Шептунівського ‑ навантажуюсь плітками, тоді до Брехенчука ‑ навантажуюсь чутками, а тоді до самого Шушукала…". ‑ "В нього ж що?". ‑ "В нього? Цссс. В нього секретна організація…. В нього найновіша організація ‑ ВОША". ‑ "Що-о-о?". ‑ "Кажу ‑ ВОША". ‑ "Що ж воно означає?". ‑ ВОША ‑ це Всеукраїнське об'єднання шептунів-активістів. " В. Чечвянський

(синонімічні власні назви ‑ авторські неологізми, побудовані на етимологізації внутрішньої форми слів, абревіатура виступає ще й омонімом).  

Співвідношення частин мови в тексті

Співвідношення частин мови в тексті визначається багатьма факторами. Воно залежить в першу чергу від приналежності до одного з типів мови ‑ розповіді, опису, роздуму, а також від загальної стилістичної орієнтації твору (чи його частини). Безумовно, воно пов'язане з змістом тексту. В ньому відтворюються особливості індивідуального стилю митця. Автор може використовувати в якості особливого засобу виразності будь-яку частину мови дуже широко. В залежності від того, яка частина мови ним обирається, текст набуває відповідних експресивних та смислових відтінків. Тому питання співвідношення частин мови в тексті є надзвичайно цікавим при аналізі тексту.

1 2 3 4 5

Похожие работы