Новеллистика Проспера Мериме

План 

Місце новелістики у художній спадщині Меріме.

Проблематика і поетика новел збірки “Мозаїка”. Художня специфіка новели “Маттео Фальконе”.

Ідейно-художня своєрідність новел Меріме 1833-1846 р. р. Аналіз новели “Кармен”:

  • творча історія новели,
  • особливості композиції твору,
  • образ розповідача та його роль у структурі твору,
  • образи Хосе і Кармен,
  • реалістичне і романтичне у новелі.

Специфіка пізніх новел Меріме. Аналіз новели “Локіс”.

 

1. Творчість Проспера Меріме - одне з найпомітніших явищ в розвитку французької літератури критичного реалізму ХІХ ст.

Письменник народився в сім′ї художників. Батько Леонар Меріме, був автором відомої в свій час книги з історії живопису. Мати Анна Моро, також художниця. Мабуть, любов до мистецтва, яка панувала в сім′ї Меріме, відіграла важливу роль у формуванні художніх смаків, які Проспер Меріме проявив у живописі, скульптурі, археології та літературі.

Багато часу Меріме віддавав художній творчості і вивченню літератури різних часів і народів, що сприяло вивченню древніх та сучасних мов. Багато уваги П. Меріме приділяв заняттям з історії, археології, нумізматики та іншим видам образотворчого мистецтва.

Світогляд П. Меріме почав формуватися в період французької Реставрації. Письменник не належав до жодної політичної партії, але його симпатії та антипатії виявлялися цілком певно. Йому завжди був осоружним цивілізований світ, що знеособлював людину, письменник був закоханий у сильну натуру "нецивілізованої" людини.

Початок літературної діяльності П. Меріме припадає на середину 20-х років ХІХ століття. В ці роки він зближається з ліберальними колами. Він відвідує літературні гуртки і салони Стапфера, Жерара, Делеклюза, Ле Дюка і зближується з письменниками, що об’єднувались навколо редакції журналу "Глобус".

Вихований на принципах матеріалістичної французької філософії ХІХ ст. , П. Меріме з самого початку своєї літературної діяльності виступає не лише проти католицької церкви, але й ворожо ставиться до проявів ідеалізму в сфері філософії і естетики. Це зумовило становлення його естетичних позицій.

Особливо вплинуло на П. Меріме знайомство зі Стендалем. Дуже швидко це знайомство перейшло в дружні стосунки. П. Меріме неодноразово наголошував, що Стендаль, старший за віком, більш зрілий і самостійний у своїх літературних, філософських та естетичних поглядах, дуже вплинув на молодого письменника. Виступаючи в 20-ті роки на захист романтиків у їх боротьбі проти класицизму, П. Меріме, так як і Стендаль, вкладав у термін "романтизм" особливе значення. Для нього романтизм - це мистецтво нове і сучасне. Основною ціллю цього нового мистецтва - правдиве і точне зображення життя і перш за все людини та суспільства

Характер людини, її поведінка, думки і характер дій для П. Меріме повністю визначаються конкретним соціально-історичним середовищем, різними умовами місця і часу.

Приймаючи участь в літературній боротьбі 20-х років, П. Меріме приєднався до романтиків, підтримавши висунуті ними вимоги демократизації суспільства і відмову від естетики класицизму.

Тема історичного минулого дала змогу розкритися Меріме як письменнику-реалісту і допомогла пізнати життя людей, що знаходяться в різних національно-історичних умовах, розкрити найбільш характерні, типові сторони їх характерів.

Новий і надзвичайно важливий період у творчості П. Меріме стосується 30-40-х років, коли Меріме звертається переважно до зображення буденного життя.

До жанру новели П. Меріме прийшов поступово. П’ять років літературної роботи, що передували появі його перших новел, були своєрідною творчою підготовкою, розкривали очі на природу власного дару. Новелістичні композиції прослідковувалися в окремих комедіях із збірки "Театр Клари Газуль" ("Жінка -це диявол", "Африканська любов").

В листі до пані де ла Рожшкаклене від 21 червня 1855 року П. Меріме, писав: "Змолоду я дуже любив розсікати людське серце, щоб подивитись, що там всередині. Вважаю за обов’язок попередити вас, що це сказано фігурально. В такий спосіб я втамовував свою цікавість, нікому не задаючи шкоди і водночас знаходячи для себе чимало задоволення…".

Одразу ж після опублікування "Хроніки Часів Карла ХІ" з’явилась в друку новела П. Меріме "Матео Фальконе" (написана 1824 року новела "Битва" за життя автора не друкувалась). Перехід письменника до новелістичного жанру міг видатися трохи несподіваним, але він по суті крок за кроком готувався всім ходом його ідейно-творчих шукань 20-х років. Йому не знадобився розгін для чергового творчого злету. Він не зазнав тривалих шукань нової художньої форми. Попередні досягнення П. Меріме - драматурга і прозаїка, - що виявили численні ознаки майбутньої новелістики, підготували його порівняно швидку "жанрову переорієнтацію".

У 1829-1830 рр. новели Меріме з’являються на сторінках журналів одна за одною. Після "Матео Фальконе" побачили світ: "Примара Карла ІХ", "Взяття редуту", "Таманго", "Федеріго", "Перлина Толедо", а згодом - "Етруська ваза", "Історія Рондіно", "Партія в триктрак". Усі вони увійшли до збірки "Мозаїка" (1833).

Новели збірки "Мозаїка" дуже різноманітні за своєю тематикою. Так, наприклад, а новелі "Примара Карла ІХ" жахлива галюцинація шведського короля Карла ІХ, який спостерігає за дійством власної страти, повинна була служити суворим нагадуванням представникам політичних кіл Франції. Новела ніби нагадувала про події французької революції ХVІІІ ст. , що закінчилися стратою Людовіка ХІV. В новелі "Федеріго" - дотепна переробка неаполітанської народної казки про безтурботного гравця Федеріго, який зробив послугу Ісусу Христу і, не зважаючи на всі свої погрішності, потрапив в царство небесне разом із загубленими ним душами дванадцяти гравців. П. Меріме не тільки продовжує традиції французьких фабліо, але й виступає з тонкою критикою релігійних догматів.

Творчість П. Меріме 1829-1830-х років - це не лише черговий період його жанрових шукань, але й новий етап його літературної полеміки. Проте якщо полеміка з канонами класицизму проходила, так би мовити, відкрито, тобто шляхом беззастережного і рішучого неприйняття класичної системи, то полеміка з романтиками, естетичну платформу яких П. Меріме засудив так само категорично, відбувалась в ході засвоєння і через засвоєння деяких принципів романтизму.

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Похожие работы