Новеллистика Проспера Мериме

Специфіка творення художнього образу в новелі полягає в тому, що письменник в центрі подій ставить рішучу, тверду за характером, горду особистість, яка, опинившись у складному становищі, робить вибір, іноді навіть всупереч своєму серцю чи розуму. Завдяки лаконізму та яскравості образів новеліст має змогу сконцентрувати увагу читача на змалюванні не зовнішнього, а внутрішнього світу героїв, на їх переживаннях та настроях. Світ сильних почуттів героїв, їх незвичайність автор передає через глибокий психологізм.

Світогляд П. Меріме, його літературні та естетичні погляди почали формуватись в період французької Реставрації. Письменник не належав до жодної партії, але його симпатії та антипатії виявились цілком певно. Йому завжди був осоружним цивілізований світ, що знеособлював людину, письменник був закоханий у сильну натуру "нецивілізованої" людини.

Розпочавши свою літературну діяльність як драматург і романіст, П. Меріме звернувся до жанру новели. Протягом 1829 - 1830 рр. він публікувався в різних журналах, і лише в 1832 році новели були об’єднані у збірку "Мозаїка".

Тяжіння до екзотичних мотивів було характерним для перших новел, які увійшли до збірки "Мозаїка". Увівши своїх героїв в екзотичний світ, письменник мотивує їхню винятковість. Саме звернення новеліста до екзотичної теми, його підвищений інтерес до "нецивілізованої" особистості мав характер своєрідного протесту проти утиску людської ініціативи.

Новела "Взяття редуту" зафіксувала чергову стадію роздумів автора над проблемами людської поведінки. Цього разу П. Меріме зацікавила людська особистість у воєнних умовах. Героєм новели виступає сильна особистість, але не романтизована, а показана реально (герой має почуття страху, він переживає). Невелика за обсягом, ця новела свідчить про різноплановість шукань письменника.

Розчарувавшись в наслідках Великої французької революції, П. Меріме дійшов думки про антигуманність тогочасного французького суспільства. Ця думка втілилась у таких новелах збірки "Мозаїка", як "Етруська ваза" і "Партія в триктрак", де П. Меріме виступає проти світської моралі. Письменник створив гуманістичні образи-ідеали індивідуальної свободи думки і совісті в образах Сен-Клера і Роже. Це особистості, які покладаються на свою власну свободу, але, знову ж таки, вони обмежені суспільними умовами, які виявляються сильнішими за героїв. Ми бачимо реалістичний підхід до сильно особистості. В цих образах П

Меріме показав обмеженість гуманістичного ідеалу особистої свободи.

Незабаром після виходу збірки "Мозаїка", у серпні 1833 року з’являється новела "Душі чистилища". У творі постає особистість негативного типу, яка переродилась в результаті психологічних переживань, і це переживання зображається в реалістичному ключі. Дон Жуан, на відміну від попередніх романтичних поем різних авторів, виступає сильною особистістю реалістичної літератури. Сильна особистість, змальована з реалістичних позицій, стає не менш вражаючою, але більш достовірною.

У новелі "Кармен" сильною особистістю виступає жінка. Кармен не тільки волелюбна, рішуча й тверда, вона ще й горда, її гордість така, що викликає повагу до свого носія, прикрашає людину. Гордість Кармен явище, так би мовити, "внутрішнього" походження, морально-психологічна категорія, дуже добре доповнює її зовнішні риси, дивовижним чином підсилює її вродливість. Жінку показано в сукупності позитивних і негативних рис, але її любов до свободи акцентована автором настільки, що образ увійшов до списку вічних образів світової літератури.

До останніх творів П. Меріме відноситься найменша група новел 60-х рр. : "Блакитна кімната" і "Локіс". В новелах сильної особистості не зображається. Для них є характерними містичні та фольклорні мотиви, іноді - слов’янського світу ("Локіс").

У новелах П. Меріме помітний відбиток романтичної поетики і водночас - полеміка з нею і заперечення. Письменник відмовляється від романтичного сюжету з його специфічною тематикою і ефектними повторами, зрікається розважальної раптовості. Його тяжіння до виняткового, надзвичайного набуло іншого, реалістичного вияву. Сильні, вольові характери, палкі пристрасті, на які так багата література французького романтизму, позначені рисами психологічного аналізу, не відомими раніше романтизмові.

Реальність, конкретизація характерів дійових осіб новел Проспера Меріме вирішується в цілому комплексі засобів, зокрема, через портрет, мову персонажів, через показ їх життєвих ідеалів і безпосередніх вчинків. В цьому комплексі виявляється повнота художнього синтезу письменника.

Звернувшись до жанру новели, П. Меріме зумів передати світ сильних почуттів своїх героїв, їх незвичайність, палкість і неповторність. Саме зображення незвичайних життєвих подій та несподіваних фіналів, стислість і стрункість оповіді, відсутність описовості, широке використання деталі, що характерно для новели, допомагають П. Меріме найбільш повно розкрити художні образи особистостей. Можна говорити і про створення особливого жанру новели, пов'язаного з іменем письменника.

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Похожие работы