Понятие хозяйственного процесса, его форм и стадий

Поняття господарського процесу виникає кожного разу, коли необхідно позначити на процедуру відправлення правосуддя у гос­подарських справах. Причому необхідно враховувати, що понят­тя процесу у його загальноприйнятому значенні суттєво ширше за його поняття в юридичній науці.

Будь-яка послідовна діяльність, по суті, може бути названа процесом (від лат. processus - рух). У цьому контексті процесом може бути послідовна зміна предметів і явищ, сукупність ряду по­слідовних дій, спрямованих на досягнення певного результату.

Але в юридичному значенні процесуальні відносини, що ста­новлять суть господарського процесу, означають дещо вужче. По-перше, господарський процес як юридична категорія традиційно існує як протиставлення матеріальним господарським правовід­носинам. По-друге, господарський процес отримав специфічне ро­зуміння при правозастосуванні та відправленні господарського су­дочинства. Це й зумовлює подальші висновки щодо суті та змісту господарського процесу.

Ю. С. Червоний під юридичним процесом (у контексті цивіль­ного процесу) визначав сукупність процесуальних дій суду, інших осіб, що беруть участь у справі, та інших учасників процесу, що здійснюються в установленому законом порядку, та виниклих у зв’язку з цим дій процесуальних правовідносин, пов’язаних зі здійсненням правосуддя в цивільних справах[1]. Натомість у цьому визначенні залишилося поза встановленням, власне, що таке про­цесуальна дія, процесуальне правовідношення, процес.

Багато авторів ототожнюють поняття процесу та судочинства[2]. Але в цьому випадку процесуальне відношення звужується, по суті, до діяльності суду. Разом із тим, юридичний процес може існувати на попередній досудовій стадії, бути спрямованим на по­дальший судовий розгляд справ, але ототожнюватися з ним.

У будь-якому разі, коли законодавець обумовлює поняття юри­дичного процесу - конституційного, господарського, цивільно­го, адміністративного, цивільного, врешті-решт, кримінального, йдеться передусім про діяльність певних юрисдикційних органів, пов’язаних із охороною та захистом прав і законних інтересів гро­мадян та юридичних осіб. Не виникає дискусій із приводу того, що судова діяльність щодо розгляду юридичних справ є процесом у юридичному значенні. Певні запитання можуть бути висловле­ні з приводу того, чи є діяльність інших правоохоронних органів процесом, а не, наприклад, процедурою? Останнє має значення, зокрема, у зв’язку з розробкою Адміністративного процесуально­го кодексу (АПК) України, що має суттєві відмінності від право­вого закріплення процесуальної форми діяльності суду й учасни­ків розгляду відповідних судових справ. Адже процедура є необ­хідною умовою загалом правопорядку, процедура є послідовність дій будь-якого характеру, прямо пов’язаного чи не пов’язаного із захистом прав (законних інтересів) осіб чи судовим розглядом справ. Не випадково в адміністративно-правовій літературі виді­ляють провадження управлінського характеру, що протистоять адміністративно-юрисдикційним провадженням[3].

У кримінальному процесі досудове слідство та дізнання тради­ційно вважаються процесуальними правовідношеннями відповід­но до Кримінально-процесуального кодексу України

У Господар­ському процесуальному кодексі України врегульовано низку дій учасників господарських відносин при розв’язанні правових кон­фліктів, що також виходять за межі порядку розгляду господар­ських справ безпосередньо в суді.

У зв’язку із цим можна дійти висновку, що господарському процесу завжди характерна або безпосередня діяльність суду щодо відправлення правосуддя, або діяльність інших осіб, що здійсню­ється під контролем та з дозволу суду при відправленні правосуд­дя, або передує судовому розгляду як необхідна його складова та ініціююча стадія.

Саме в цьому контексті досудове врегулювання господарських спорів у випадках, установлених у договорі сторін, досудове вре­гулювання розбіжностей при укладанні господарських договорів, укладання яких є обов’язковим для сторін, зрештою, виконання рішення господарського суду, - всі ці відносини є процесуальни­ми й охоплюються поняттям господарського процесу. Відірвати ці відносини від процесуальних неможливо, адже вони безпосе­реднім чином впливають на виникнення процесуальних прав та обов’язків сторін, відображаються на кінцевому результаті госпо­дарського судочинства. Зокрема, вжиття заходів до врегулювання спору за наявності відповідної договірної умови є підставою для розгляду спору в судовому порядку, впливає на поведінку суду при прийнятті позовної заяви та розгляді справи, вирішенні питання про судові витрати (сторона, яка не відповіла на претензію другої сторони, вважається такою, неправильні дії якої сприяли виник­ненню судового спору, у зв’язку із чим на неї може бути покладено державне мито незалежно від результатів вирішення спору відпо­відно до ч. 2 ст. 49 ГІІК України).

Наведені висновки є цілком правомірними й для оцінки діяль­ності комерційних арбітражів (третейських судів, що розглядають господарські справи). Не випадково у літературі порядок вирішен­ня цими органами господарських спорів теж віднесено до госпо­дарського (арбітражного) процесу[4].

Деякі автори під арбітражним (господарським) процесом розу­міють урегульовану нормами права форму діяльності арбітражних (господарських) судів, спрямовану на захист оспорюваного чи по­рушеного права організацій і громадян-підприємців[5]. Цим виснов­кам відповідає думка про те, що обов’язковим учасником госпо­дарського (арбітражного) процесу є господарський (арбітражний) суд[6]. Із цими підходами погодитися повністю не можна. Вони знач­но звужують розуміння господарського процесу та господарського процесуального правовідношення, адже не помічають можливості реалізації процесуальної поведінки поза безпосередньої участі гос­подарського (арбітралсного) суду.

По-перше, звужений підхід до господарського процесу супере­чить висновкам самих авторів, що його позиціонують. Адже в усіх відповідних підручниках до системи господарського (арбітражно­го) процесуального права включено відносини, що реалізуються поза безпосередньою участю господарських судів: досудове врегу­лювання господарських спорів, порядок примусового виконання рішень господарських (арбітражних) судів, розгляд господарських спорів комерційними арбітражами (третейськими судами) тощо.

По-друге, від господарського процесу не можна відірвати діяль­ність учасників господарських відносин, що має процесуальну форму, упорядковується в процесуальному законі та є обов’язковим елементом вирішення спорів, провідною ланкою для якого висту­пає відправлення правосуддя господарськими судами.

Дійсно, як зазначає Д. М. Чечот, не можна об’єднувати всі форми захисту об’єктивних цивільних (у нашому випадку - гос­подарських прав) у розумінні юридичного процесу[7]. Адже тоді необхідно було б, зокрема, до господарського процесу відносити й нотаріальний захист господарських прав, і захист прав суб’єктів господарювання іншими правоохоронними органами (прокурату­рою, міліцією тощо), а також адміністративний захист господар­ських прав. Це фактично робило б предмет господарського процесу безмежним та не дозволяло б визначити його принципи, здійснити його кодифікацію тощо.

1 2 3

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные