Причины профессиональной деформации сотрудников правоохранительных органов. Этическая культура юристов

Що ж є першопричиною цих негативних процесів? Серед всього іншого виявляється можливим визначити групу внутрішньосистемних безпосередніх причин, що сприяють деформації моральної свідомості співробітників правоохоронних органів:

♦ негативні приклади поведінки керівників, безпринципність у службових стосунках;

♦ перевантаження роботою та відсутність контролю за її вико­нанням;

♦ низький рівень правової та моральної культури колективу, факти прояву правового нігілізму;

♦ неефективність форм та методів правовиховної роботи;

♦ негативний вплив з боку злочинного середовища в результаті постійного та безпосереднього спілкування з його представни­ками;

♦ незадоволеність рівнем матеріального забезпечення, іншими умовами праці;

♦ невідповідність рівня кваліфікації співробітників до займаних ними посад та інші.

Знання та урахування наведених вище факторів та показників мають виключно важливе значення для керівників підрозділів, контрольно-наглядових структур, а також для самих співробітників, що стає засобом здійснення ними самооцінки своєї діяльності.

Особливо необхідним є використання цих знань посадовими особами, відповідальними за правове виховання та мікроклімат в колективі. Таким чином, можна визначити, що високий рівень моральної свідомості співробітників правоохоронних органів сприятиме підвищенню ефективності його роботи, зміцненню авторитета та престижності професії юриста. І навпаки - не­уважне ставлення до морального виховання, нехтування нормами та принципами моралі призводять до зниження результатів в роботі, розпаду трудового колективу, вчинення співробітниками антигуманних та протиправних вчинків.

Етична культура юристів

Зацікавленість суспільства до особливостей професії правознавця залишається постійною, незалежно від місця, яке займає юрист по роду своєї діяльності, оскільки з правосуддям суспільство співвідносить свої моральні критерії та ідеали. У зв'язку з цим, крім професійних знань, юрист повинен володіти високою культурою поведінки та ведення діалогу, мати глибокі навички аналітичного стилю мислення та інші важливі якості, про що вже говорилося у попередніх розділах.

Слід відрізняти в особі юриста соціальне, професійне та інди­відуальне, але саме в єдності цих аспектів виявляється ідеальний образ, який шанується всім суспільством. При цьому особливу увагу привертає до себе етична сторона діяльності юриста, яка визначається як нормами права, так і нормами суспільної моралі. Сприйняття цих нормативів, користування ними у повсякденній роботі, у спілкуванні з оточуючими людьми називається проявом

етичної культури юриста. В сучасному науковому уявленні, вихо­дячи із ролі та соціального значення юридичної професії, видається можливим сформулювати основні положення правил етикету, які складають зміст етичної культури юриста:

♦ служіння суспільним інтересам шляхом зміцнення законності та правопорядку;

♦ безумовне виконання вимог закону та процесуальної норми в юридичній практиці;

♦ досягнення об'єктивної істини та справедливого рішення у юридичному спорі;

♦ співвідношення мети юридичної діяльності із моральними засобами її досягнення;

♦ пріоритет гуманістичної націленості в діяльності юриста, визнання людини найвищою соціальною цінністю;

♦ самокритичність, готовність до конструктивного діалогу з опонентом;

♦ самостійність мислення, розумний скептицизм та конструк­тивний критицизм у спілкуванні;

♦ коректність та шанобливе ставлення до співрозмовників

Як було вище зазначено, юридична професія містить в собі рису конфліктності, що передбачає слідування цілому комплексу етичних вимог для досягнення найбільшої ефективності в роботі та збереження іміджу служителя Феміди. Але конфліктність проявляється по-різному, з різним ступенем гостроти, що передба­чає використання різних форм та методів етичного спілкування.

Скажімо, в безконфліктній ситуації або в режимі слабкого конфлікту ведення дискусії з правових питань пріоритетним критерієм моральної оцінки спілкування є його логічність або алогічність, доказова аргументація або софістична спекуляція. Коли ж йдеться про юридичну полеміку в умовах загостреної конфліктності, наприклад, під час допиту у ході попереднього слідства, тоді чисто логічних критеріїв моральної оцінки юри­дичного діалогу буває недостатньо.

Позитивне вирішення спірного питання у більшості випадків в діяльності юристів залежить від тактичної, коректної поведінки учасників процесу. Всім відомо, що безтактний опонент в спорі, як правило, буває агресивним, безцеремонним, намагається нав'язати особисту точку зору, свою волю іншим учасникам діалогу, ігноруючи думку співрозмовників. Прояв безтактності в розмові має здатність порушити нормальний хід вирішення проблеми, призвести до деструктивності.

Наприклад, дуже важливим в юридичній практиці є дотри­мання такту ведення судового спору, що значною мірою впливає на рішення суду. Некоректна поведінка однієї із сторін може спрацювати не на користь порушника судового етикету. Законодавець передбачив, навіть, застосування ряду санкцій за неповагу до суду або судової процедури. Або, наприклад, в процесі юридичного консультування, якщо юрисконсульт проявив еле­мент безтактності, то це може викликати у клієнта почуття недо­віри та стриманості, що ускладнює ефективність обговорення проблеми.

1 2 3