Психологические особенности процесса старения - когнитивный аспект

Розглядається процес старіння з точки зору когнітивних особливостей цього періоду в житті людини та їх впливу на пристосувальні можливості індивіда. Аналізуються певні теоретичні підходи щодо мети та механізмів реалізації соціально-психічного розвитку осіб похилого віку та різноманітні моделі адаптації до періоду старості.

Однією з визначальних демографічних особливостей сучасності можна вважати постаріння людства. Цей процес відбувається з різною інтенсивністю в усіх без винятку країнах світу і породжує цілу низку проблем у різних галузях буття. Серед іншого, виникла потреба досліджень, спрямованих на вивчення феномену старості у різних його аспектах. Найважливішими можна вважати дослідження психологічних особливостей процесу старіння. З’ясування цих особливостей, зокрема когнітивної складової, створює підґрунтя у цій віковій групі для ефективнішої допомоги фахівців різних спеціальностей: психологів, соціальних працівників, лікарів-геріатрів, а також диференціації цієї допомоги, обрання таких форм і методів роботи, які б максимально враховували індивідуальні потреби і прагнення їхніх клієнтів.

Психологічні проблеми старіння є предметом зацікавлення багатьох наукових дисциплін (геронтопсихології, психології розвитку, соціальної психології, вікової психології) і вже тривалий час знаходяться в полі зору дослідників, передусім закордонних. Однак на сьогодні цей розділ психології в Україні розроблений ще недостатньо. Причин такого явища декілька. Це, перш за все, існування розбіжностей в теоретичних інтерпретаціях психологічних характеристик людей похилого віку, відсутність достовірних даних про вікову норму різних сторін психічної діяльності у цьому періоді людського життя. Зрештою, на сьогодні відсутній надійний і валідний інструментарій для проведення експериментальних психологічних досліджень з цією віковою групою, адже більшість методик, що використовуються, розроблена для вивчення осіб молодших вікових категорій.

Метою даною статті є дослідження процесу старіння з точки зору когнітивних особливостей цього періоду у житті людини та впливу на пристосувальні можливості індивіда.

Протягом багатьох років у психології домінувала дефіцитарна модель старості. Старість ототожнювали з втратами, процесами деструкції, дефіцитом психофізичної справності, з хворобами, слабкістю, нездатністю до досягнень, у тому числі і в навчанні. Ця концепція заперечується сучасними психологічними теоріями, що визнають можливість постійного вдосконалення та збагачення особистості на кожному етапі розвитку. Сучасна геронтопсихологія вважає, що соціально-психічний розвиток людини не обмежений якимись певними періодами її буття, він здійснюється впродовж усього життя індивіда. На старість людина не вичерпує всіх своїх резервних можливостей і потенціалу свого розвитку. Переважна більшість психологів дотримується думки, що старіння не можна розглядати винятково з позицій інволюції, регресу та односкерованого процесу згасання

Факти активного пристосування і діяльного стилю життя в цей період свідчать про можливість подальшого розвитку людини, зокрема розвитку її особистості. Це період, коли починають діяти численні пристосувальні і компенсаторні механізми як на зовнішні виклики, так і на зміни всередині організму. При цьому здатність людини пристосовуватися визначають дві групи чинників: внутрішні (мотиви, емоції, очікування) і зовнішні (можливості, обов’язки, труднощі, діяльність інших людей). Звідси випливає актуальне завдання підготовки людей до старості. З педагогічної точки зору надзвичайно важливими є теорії «розвитку впродовж життя», які вказують на можливість розвитку у фазі старості.

Якщо базовий постулат психології про можливість розвитку осіб старшого віку, незважаючи на їхню фізичну інволюцію, на сьогодні практично не піддається сумніву, то дискусія щодо механізмів його реалізації ще далека до завершення. Представники різних течій сучасної психології по-різному бачать мету та механізми цього розвитку. Так, біхевіористи вважають, що метою розвитку у старших осіб є пристосування до нових умов, що виникають у процесі старіння. На практиці це означає підтримку психофізичної справності шляхом вибіркової стимуляції і компенсації обмежень функціонування особи. У той час прихильники т. зв. психології его та екзистенціальної психології вважають, що розвиток старших людей полягає в реструктуризації індивідуального досвіду в напрямку інтеграції психічних структур. Процес реструктуризації та інтеграції досвіду є основою розвитку суб’єктивності (розвитку его). Про розвиток суб’єкта свідчить зміна його ставлення до власної особи, до інших людей і до цінностей.

На даний час все частіше підкреслюється, що з психологічної точки зору не існує узагальненого зразка старіння. Кожна людина старіє по-своєму і тут мають місце суттєві індивідуальні особливості перебігу цього процесу. Разом з тим, можна зафіксувати певні загальні тенденції, що з високим ступенем ймовірності будуть виявлятися у старших осіб загалом. Наприклад, дуже часто серед осіб старшого віку можна спостерігати посилення раніше сформованих рис характеру, що проявляється в скупості, підозріливості, впертості, сварливості, небажанні змін, схильності до спогадів, послабленні зацікавлень, егоцентризмі, інтроверсії, лякливості.

1 2 3

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные