Пути и средства предупреждения правонарушений
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. СТРУКТУРА ПРАВОПОРУШЕННЯ, ЙОГО ВИДИ ТА ОЗНАКИ
1. 1 Поняття про правопорушення та його ознаки
1. 2 Види правопорушень
РОЗДІЛ 2. ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЯК РЕЗУЛЬТАТ ВЧИНЕННЯ ПРАВОПОРУШЕННЯ
2. 1 Юридична відповідальність: поняття, підстави, види
2. 2 Види юридичної відповідальності
РОЗДІЛ 3. ПОНЯТТЯ, ШЛЯХИ І ЗАСОБИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПРАВОПОРУШЕННЯ
3. 1 Поняття попередження і запобігання правопорушень
3. 2 Об’єкти, рівні й форми попередження правопорушень
3. 3 Заходи і шляхи попередження злочинності і їх класифікація
РОЗДІЛ 4. СУБ’ЄКТИ ПОПЕРЕДЖУВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВЧИНЕННЯ ПРАВОПОРУШЕНЬ
4. 1 Суб’єкти попереджувальної діяльності і їх класифікація
4. 2 Правоохоронні органи як суб’єкти попереджувальної діяльності
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Метою моєї роботи є дослідження особливостей злочинності суспільства та, стан цієї проблеми в Україні а також можливості профілактики правопорушень, шляхи та методи їх запобігання та попередження.
Особлива роль приділена особливостям правового виховання дітей та підлітків. Дана злочинність у порівнянні з дорослою відрізняється високим ступенем активності, динамічністю. Люди, котрі стали на шлях вчинення злочинів в юному, віці, важко піддаються виправленню і перевиховання і є резерв для дорослої злочинності, тому правильний вплив на підлітків являється найбільш ефективним методом запобігання вчинення правопорушень. Істотно відрізняється злочинність неповнолітніх та дорослих однак між ними існує тісний зв’язок. Однією з причин злочинності дорослих є злочинність неповнолітніх. Злочинність дорослих йде корінням в той час, коли особистість людини тільки формується, виробляється його життєва орієнтація, коли актуальними є проблеми виховання, становлення особистості з точки зору спрямованості поведінки. Саме тому так важливо проводити у навчальних закладах профілактику правопорушень злочинності неповнолітніх.
Детальніше в курсовій роботі мною було розглянуто такі питання:
- Поняття про правопорушення та його ознаки і види
- Юридична відповідальність, та її роль у запобіганні злочинності
- Суб'єкти попереджувальної діяльності
- Шляхи і засоби реалізації діяльності спрямованої на попередження правопорушень
РОЗДІЛ 1
СТРУКТУРА ПРАВОПОРУШЕННЯ, ЙОГО ВИДИ ТА ОЗНАКИ
1. 1 Поняття про правопорушення та його ознаки
Соціально значима поведінка людей, що врегульована нормами права є правовою поведінкою. Ця поведінка може відповідати приписам правових норм, тобто бути правомірною і не відповідати приписам правових норм, тобто бути протиправною.
Якщо поведінка особи вступає в суперечку з приписами правових норм забороняючого змісту, вона є правопорушенням.
Правопорушення - це протиправне, суспільно-шкідливе чи суспільно-небезпечне діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, яке є винним (умисним чи необережним) та юридично караним.
Під складом правопорушення розуміється сукупність закріплених у правових нормах об'єктивних і суб'єктивних ознак, який створюють цілісну уяву про таке складне явище, як правопорушення і які є єдиною фактичною підставою для настання юридичної відповідальності винної особи.
Склад правопорушення утворюють:
1) об'єктивні ознаки:
а) об'єкт правопорушення;
б) об'єктивна сторона правопорушення;
2) суб'єктивні ознаки:
а) суб'єкт правопорушення;
б) суб'єктивна сторона правопорушення.
Правопорушення характеризується ознаками:
1) протиправністю, що проявляється в порушенні вимог правової норми. Якщо правовими нормами певне діяння не забороняється, то правопорушення бути не може;
2) суспільною шкідливістю чи суспільною небезпекою діяння, що проявляється у настанні суспільно шкідливих чи суспільно небезпечних наслідків (загрозі їх настання). Ця ознака розмежовує такі протиправні діяння як проступки і злочини:
- для проступків (дисциплінарних, цивільно-правових, адміністративних тощо) характерним є настання суспільної шкоди;
- для злочинів - суспільної небезпеки;
3) виною особи, тобто її психічним ставленням до свого протиправного діяння та його наслідків, вираженим у формі умислу (прямого чи непрямого) або необережності (самовпевненості чи недбалості);
4) юридичною караністю, тобто визначенням у правових нормах негативних наслідків у вигляді позбавлення винної особи певних належних їй благ, що можуть бути до неї застосовані компетентними органами (посадовими особами) держави.
Наявність вище визначених ознак є підставою для початку провадження по справі.
Так, ст. 94 Кримінально-процесуальною кодексу України закріплює положення про те, що Кримінальна справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину. Аналогічно порушується дисциплінарна, адміністративна чи інша справа при наявності ознак відповідного правопорушення. [5]
Правопорушення мають місце протягом всього існування держави і права, вони вчиняються постійно. В певні історичні періоди держава фіксує збільшення або зменшення правопорушень. Так, в період існування фашистської Германії та СРСР - за часів керування державою Йосипом Сталіним, у цих державах спостерігалось зменшення злочинності та інших правопорушень, що було обумовлено особливою жорстокістю вказаних режимів, призначенням суворих покарань за малозначні проступки, а також притягненням до репресивних заходів мільйонів безвинних осіб без суду і слідства.
Причинами правопорушень є об'єктивні та суб'єктивні фактори, які сприяють вчиненню протиправних діянь.
Об'єктивними факторами є: економічні, політичні, соціальні та інші, в тому числі недосконалість правової системи, неефективна робота правоохоронних органів тощо.
Так, збільшення безробітних в будь-якій державі автоматично сприяє збільшенню корисливої злочинності. [13]
Суб'єктивними факторами є: комплекс неповноцінності людини, патологічні зміни у її психіці, психологічна установка особи на протиправну поведінку, вживання наркотиків, зловживання алкогольними напоями, зневажливе ставлення до суспільства, права, інших соціальних норм тощо.
Держава намагається забезпечити законність і правопорядок у суспільстві, тому вона застосовує різні заходи для зменшення об'єктивних і суб'єктивних причин, що детермінують протиправну поведінку фізичних і юридичних осіб.