Рассмотрение хозяйственных споров в третейских судах

Порядок створення та діяльності третейських судів в Україні, а також вимоги щодо третейського розгляду встановлено Законом України «Про третейські суди» від 18 березня 2004 р. Відповідно до ст. 2 цього Закону третейський суд - недержавний незалеж­ний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, вста­новленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господар­ських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяль­ності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методу арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абз. 7 ст. 2, ст. З Закону України «Про третейські суди», є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного ч. 5 ст. 55 Конституції України. Рішення третейських судів не є акта­ми правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції.

Згідно з положеннями ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Відповідно до ст. 46 Зако­ну України «Про третейські суди», третейські суди приймають рі­шення тільки від свого імені, а самі ці рішення, ухвалені в межах чинного законодавства, є обов’язковими лише для сторін спору. Забезпечення примусового виконання рішень третейських судів є завданням компетентних судів і державної виконавчої служби (ст. 57 Закону України «Про третейські суди», п. 1 ч. 2 ст. З За­кону України «Про виконавче провадження»).

11 лютого 2009 р. Верховний Суд України видав Узагальнення практиці застосування судами Закону України «Про третейські суди», в якому, зокрема, зазначив:

«Аналіз рішень третейських судів свідчить, що ці суди часто фактично не вирішують спори, а в обхід передбачених законом процедур задовольняють певні суб’єктивні інтереси нерідко з по­рушеннями при цьому прав третіх осіб та держави. .

Досить часто за допомогою рішення третейського суду за однією особою безпід­ставно визнається право власності на майно іншої особи».

Виходячи з цього, Верховна Рада України законами від 05 бе­резня 2009 р. та від 3 лютого 2011 р. істотно обмежила компетен­цію третейських судів, зокрема вилучивши з її компетенції справи у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки; справи, що виникають із корпоративних відносин; справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення; справи у спо­рах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів по­слуг банку (кредитної спілки) тощо.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про третейські суди» в Україні можуть утворюватися та діяти:

  • третейські суди для вирішення конкретного спору (суди adhoc)
  • постійно діючі третейські суди.

Третейський суд для розгляду конкретної справи (суд adhoc- з латинської мови перекладається як «на даний випадок, до даної мети») створюється сторонами спору для розгляду конкретного спору. Склад такого третейського суду формується сторонами спо­ру, і самі сторони спору можуть установлювати практично всі про­цесуальні правила, які застосовуються при розгляді й вирішенні такого спору, за винятком правил, що визначені законодавством як імперативні. Після винесення рішення у справі такий тимчасо­вий суд припиняє своє існування.

Постійно діючі третейські суди можуть створюватися та ді­яти при певних організаціях - юридичних особах: а) всеукраїн­ських громадських організаціях; б) всеукраїнських організаці­ях роботодавців; в) фондових і товарних біржах, саморегульова­них організаціях професійних учасників ринку цінних паперів; г) торгово-промислових палатах; д) всеукраїнських асоціаціях кредитних спілок, Центральній спілці споживчих товариств України; е) об’єднаннях, асоціаціях суб’єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб, у тому числі банків. Постійно дію­чі третейські суди не можуть утворюватися та діяти при органах державної влади, органах місцевого самоврядування, суб’єктах підприємницької діяльності.

Постійно діючі третейські суди - це органи, яким за угодою сто­рін доручено організовувати третейське вирішення певного спору. За своєю суттю постійно діючий третейський суд є органом, який на підставі угоди сторін спору формує склад третейського суду для вирішення такого спору й організовує розгляд справи. Сторо­ни спору, які погодилися на передачу їхнього спору до постійно діючого третейського суду, вже не мають тієї свободи в окремих процесуальних аспектах розгляду справи, як у третейських судах adhoc. Можна вважати, що коли сторони уклали угоду про переда­чу спору на розгляд постійно діючого суду, вони вже погодили між собою той порядок розгляду і вирішення спору, який передбаче­ний його правилами (положенням, регламентом тощо).

Третейський суд вправі розглядати і вирішувати спори лише за наявністю відповідної угоди сторін. Угода про передачу спору до третейського суду - це угода сторін про передачу третейському суду певного спору, окремих категорій або всіх спорів, які виник­ли чи можуть виникнути між сторонами у зв’язку з будь-якими правовідносинами, незалежно від наявності у цих правовідноси­нах договірного характеру.

Така угода має бути зафіксована у письмовій формі. Недодер­жання письмової форми угоди тягне визнання її неукладеною.

Угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду (третейська, арбітражна угода) може бути висловлена в умо­вах договору (третейське, арбітражне застереження) або викладе­на як окрема угода (третейський, арбітражний запис).

Третейське (арбітражне) застереження розглядається як авто­номна від інших умов основного договору умова. Це означає, що визнання недійсності основного договору не тягне за собою недій­сності третейського (арбітражного) застереження, що було умовою цього договору.

Третейський суд вирішує питання про наявність або дійсність угоди між сторонами про передачу спору на його розгляд. Якщо третейський суд визнає відсутність або недійсність угоди сторін, спір може бути переданий на вирішення господарського суду.

1 2 3

Похожие работы