Развитие двигательной активности в возрастном аспекте

ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1 ФІЗИЧНІ ЯКОСТІ, ЗАСОБИ ТА МЕТОДИ ЇХ РОЗВИТКУ У ШКОЛЯРІВ

1. 1 Сила і методика її розвитку

1. 2 Швидкість і методика її розвитку

1. 3 Витривалість і методика її розвитку

1. 4 Спритність і методика її розвитку

1. 5 Рухливість у суглобах і методика її розвитку

РОЗДІЛ 2 ОСНОВНІ ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ В ШКОЛІ

РОЗДІЛ 3 ОЦІНКА ФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ ШКОЛЯРІВ 5-8 КЛАСІВ ЗОШ№1

РОЗДІЛ 4 ПОРІВНЯЛЬНІ ДАННІ СТАНУ ФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ У ВІЦІ 13-16 РОКІВ,ЩО ЗАЙМАЮТЬСЯ СПОРТОМ І НЕ ЗАЙМАЮТЬЯ СПОРТОМ

ВИСНОВОК

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

 

ВСТУП

Актуальність дослідження. Сьогодні все дедалі гостріше постають проблеми рухової активності школярів. Погіршення екології, неповноцінне харчування, негармонійне чергування праці та відпочинку спричиняють системне погіршення здоров’я дітей, що навчаються у загальноосвітніх школах, а також гімназіях і ліцеях. А найголовнішим є те, що на уроках фізичної культури вчителі не в змозі цілком нівелювати негативний вплив цих факторів, натомість, часто проведення часу на цих заняттях є додатком до всіх вищезазначених причин. Тому, потрібно впроваджувати нові ефективні методики та системи виховання у навчальний процес задля забезпечення покращень показників здоров’я школярів. Неодноразово у дослідженнях вчених (серед них Г. Л. Апанасенко, В. К. Бальсевич, О. Д. Дубогай) доводиться думка, що існуюча система навчання дітей на уроках фізичної культури не відповідає за змістом та об’ємом, інтенсивністю навантажень організму що росте, а головне, не враховує індивідуальних особливостей школярів. Присутність вмотивованого залучення до рухової активності дітей всіх вікових категорій є недостатньою, щоб до завершення шкіл вони усвідомлено займались оздоровленням власного організму та вели здоровий спосіб життя. Лише у невеликій кількості навчальних закладів застосовуються креативні педагогічні підходи що, однак, є радше

виключеннями із ситуації, що склалась. За даними фахівців, не більше 2—3% населення країни займається фізкультурно-оздоровчою діяльністю.

Об'єкт дослідження - рівень рухової активності школярів.

Предмет дослідження - вплив рухової активності на фізичнии розвиток учнів .

Мета дослідження - дослідження впливу мотивації на залучення до рухової активності школярів.

Завдання роботи:

— розглянути особливості рухової активності школярів;

— вивчити чинники мотивації до здорового способу життя.

Методи дослідження: аналіз та узагальнення науково-методичної літератури, соціологічні методи, тестування, педагогічне спостереження, педагогічний експеримент, психологічні методи, фремінгемська методика визначення добової рухової активності, методи математичної статистики.

Теоретичне значення дослідження. В результаті аналізу одержаних даних була модифікована Великобританська методика визначення рівня рухової активності українських школярів та перевірка її ефективності на уроках фізичної культури, яка дає більш високий педагогічний ефект.

Практична значимість. Результати нашого дослідження можуть бути використані при побудові процеса фізичного виховання школярів молодших, середніх та старших класів загальноосвітніх шкіл.

Практичне значення результатів дослідження:

– опубліковано навчально-методичний посібник «Підвищення рухової активності підлітків з використанням занять фітнесом оздоровчого спрямування» для фахівців галузі фізичної культури, тренерів та інструкторів з оздоровчого фітнесу, а також для студентів навчальних закладів спеціальності «Фізична культура»;

– доповнено новими відомостями навчальну дисципліну «Теорія та методика оздоровчої фізичної культури та масового спорту».

Структура роботи. Курсова робота складається з вступу, 3 розділів, висновків, та списку використаних джерел.  


РОЗДІЛ 1.  ФІЗИЧНІ ЯКОСТІ, ЗАСОБИ ТА МЕТОДИ ЇХ РОЗВИТКУ ШКОЯРІВ 

Освоєння рухової дії пов'язано не тільки з формуванням досвіду, але і з розвитком тих якісних особливостей, які дозволяють виконувати фізична вправа з необхідною силою, швидкістю, витривалістю, спритністю і рухливістю в суглоба . Знання відповідних закономірностей дозволить вчителю знайти правильне співвідношення в роботі над технікою фізичної вправи і кількісним результатом, визначити вікові для найбільш ефективного розвитку кожної якісної особливості,встановити оптимальну міру комплексності в розвитку якісних особливостей.

Під руховими (фізичними) якостями розуміють якісні особливості рухової дії: силу, швидкість, витривалість, спритність і рухливість в суглобах.

Обидва терміни- «рухові» і «фізичні» якості - правомірні в науці про фізичне виховання, так як акцентують увагу на дії різних механізмів, що визначають ці якісні особливості. З точки зору зв'язку з центрально-нервовими регуляторними процесами управління рухами вживають термін «рухові якості». Якщо ж слід виділити біомеханічну характеристику рухів, використовують термін «фізичні якості»

Нарешті, розглядаючи якісні особливості рухової дії з позицій фізіологічного та психологічного регулювання (прояв волі людини), вживається третій термін - «психомоторні якості».  

Рухові якості прийнято ділити на відносно самостійні групи: швидкісні якості, силові і т. п. Однак у ряду якостей спостерігаються подібні психофізіологічні механізми, тому все більш очевидною стає штучність виділення сили, швидкості, витривалості, спритності як відносно самостійних якісних особливостей (перш за все це відноситься до спритності). Пошук спільних компонентів і механізмів прояву різних якостей приводить до їх диференціації, уточненню складу. Деякі якості, що вважалися раніше простими, тепер поділяються на ряд дедалі більше простих і щодо незалежних один від одного. В даний час неможливо дати завершену класифікацію, а тим більш точно послатися на механізми прояву різних якостей.

Тим не менш ясно, що кожне рухове якість незалежно від складності структури містить ряд компонентів, одні з яких відображають будову рухового апарату і тіла в цілому, а інші - особливості функціонування регулюючих систем. Наприклад, спритність (включаючи і точність рухів) більшою мірою обумовлена ​​центральнонервнимі впливами, ніж морфологічними та біохімічними компонентами; прояв ж сили і швидкості в значній мірі залежить від морфологічного компонента (зростання, ваги), від біохімічних і гістологічних перебудов в м'язах і в організмі в цілому.

Серед компонентів, що складають рухові якості, слід розрізняти загальні і спеціальні. Загальні властиві декільком руховим якостями (наприклад, вольова якість наполегливості або терплячості при різних видах прояву витривалості). Спеціальні компоненти зумовлюють специфічність якого-небудь однієї якості. Завдяки наявності загальних компонентів відбуватися перенесення тренованості однієї якості на інші. Слід також мати на увазі, що розвиток одних компонентів може призвести до гальмування інших, тому розвиток однієї якості може призвести до зниження рівня прояви іншого.  

Доцільно розрізняти прості і складні рухові якості. До останніх відноситься, наприклад, спритність, влучність. Неодмінним компонентом деяких з них є психічні якості (наприклад, у влучності - якість окоміру). Як простому, так і складного руховому якості властива специфічності (спритність баскетболістанерівнозначна спритності гімнаста).  

Рухові якості в процесі фізичного виховання розвиваються. Іноді говорять про виховання рухових якостей, але «виховання» - це поняття, яке вживається в педагогіці по відношенню до людини в цілому, формуванню нових рис особистості, не заданих від народження. Якісні особливості рухових дій у своїй елементарній формі є навіть у новонародженої дитини і проявляються в безумовних рефлексах. Тому для рухових якостей більш підходить термін «розвиток», що позначає в самому широкому сенсі зміни, що відбуваються в організмі, а в більш вузькому сенсі.

Розвиток рухових якостей протікає по фазах. Спочатку розвиток однієї якості супроводжується зростанням інших якостей, які в даний момент спеціально не розвиваються, Надалі розвиток однієї якості може гальмувати розвиток інших - «дисоціація фізичних якостей» . Один з відомих механізмів такого явища - антагонізм між анаеробними і аеробними процесами: розвиток одних уповільнює розвиток інших, і навпаки.  

Віковий розвиток рухових якостей характеризується гетерохронностью (різночасністю). Це означає, що різні рухові якості досягають свого природного максимального розвитку у різному віці (швидкісні якості - в 13-15 років, силові - в 25-30 років і т. д. ).  

Різноспрямованість зміни рухових якостей проявляється особливо у період статевого дозрівання. У цей період різко збільшуються темпи розвитку швидкісно-силових якостей, а координація рухів, дозування параметрів руху зупиняються в розвитку або кілька регресують. Це пов'язано зі зміною нейродинаміки: зростанням збудження, рухливості нервових процесів, що стимулюють прояв швидкісно-силових якостей і гальмують координаційні можливості.  

Періоди, які характеризуються значними змінами у віковому розвитку організму, отримали назву критичних або Сензитивність (чутливих). У такі періоди спеціальна тренування дає більш високий ефект для розвитку певних якостей . Для різних рухових якостей сензитивні періоди різні (Додаток № 1).

1 2 3 4 5 6 7