Роль платежного баланса в макроэкономической политике

План

Вступ

1. Поняття платіжного балансу

2. Сучасні інструменти та методи регулювання платіжних балансів

3. Традиційні підходи щодо регулювання платіжних балансів та роль держави в цьому процесі в сучасних умовах

Висновок

Список використаної літератури

 

Вступ

Загальна макроекономічна рівновага, яка передбачає одночасний рівноважний стан внутрішнього та зовнішнього секторів економіки, є ідеальною теоретичною конструкцією, оскільки у реальному житті відхилення від стану рівноваги обох або одного із секторів спостерігається в багатьох країнах. Пасивний платіжний баланс може не тільки не заважати реалізації стратегій економічного розвитку, але і змінитися на активний. Однак, постійна нерівновага платіжного балансу негативно впливатиме на економічне зростання, зайнятість та стабільність цін. За таких умов досягнення зовнішньої рівноваги може стати головною метою економічної політики.

Підтримання стабільних темпів економічного зростання за наявності величезного дефіциту поточного рахунку свідчить про певні успіхи країни та досягнення нею цільових макроекономічних показників. Загалом, при зростанні розмірів національного доходу залучення зовнішніх коштів, звичайно із дотриманням певних обмежень, є доволі успішною стратегією досягнення країною сталого економічного розвитку.

Проблеми дисбалансу зовнішніх платежів досліджували відомі іноземні вчені: Р. Дорнбуш, П. Кругман, Р. Мандел, М. Обстфельд, Дж. Полак, М. Флемінг, А. Разін, Дж. Сакс та інші.

У вітчизняній науці окремі аспекти врегулювання платіжного балансу становлять предмет досліджень у працях таких науковців, як В. М. Геєць, Я. А. Жаліло, З. О. Луцишин, В. О. Литвицький, Т. О. Унковська, О. М

Шаров та інші). Проте ці дослідження здебільшого охоплюють період використання режиму фіксованого валютного курсу в Україні, тоді як наслідки переключення на таргетування інфляції, перехід до плавання національної валюти та активізація використання інших інструментів валютної політики досліджені недостатньо.

 

1. Поняття платіжного балансу

Платіжний баланс — це макроекономічна модель, що харак­теризує зовнішньоекономічну позицію країни та відображає еко­номічні відносини національної економіки з економіками держав світу. Таку модель складають з метою розроблення та запрова­дження обґрунтованої зовнішньоторговельної та валютної полі­тики країни, аналізу та прогнозування тенденцій розвитку товар­ного та фінансового ринків, отримання різноманітних порівняль­них даних, оцінювання умов торгівлі.

Слід вказати, що платіж­ний баланс відображає два основні потоки:

1) перший потік — приплив іноземної валюти до країни (долар США, євро, єна тощо);

2) другий потік — відплив іноземної валю­ти з країни (долар США, євро, єна тощо).

Усі операції першого потоку відображаються за кредитом у платіж­ному балансі, а другого потоку — за дебетом. Якщо обсяг креди­тових операцій (приплив іноземної валюти) більший за обсяг де­бетових операцій (відплив іноземної валюти), то така країна має змогу фінансувати інші країни: якщо обсяг кредитових операцій (приплив іноземної валюти) менший за обсяг дебетових операцій (відплив іноземної валюти), така країна мусить залучати фінан­сову допомогу в інших країнах.

У більшості країн світу платіжні баланси розробляються за схемою, яку рекомендовано МВФ.

Поняття «платіжний баланс» широко використовується еко­номістами для оцінювання потенціалу економіки, участі еконо­мічних агентів країни в міжнародній кооперації, русі капіталу та міграційних процесах. Тобто цей інструмент активно використо­вують з метою розроблення і запровадження обґрунтованої кур­сової та зовнішньоекономічної політики країни.

Платіжний баланс є одночасно індикатором ефективності державного управління зовнішньоекономічною діяльністю та ін­струментом, за допомогою якого органи державного управління реалізують власні функції з прогнозування і регулювання зазна­ченої сфери. Таким чином, прогнозування і регулювання платіж­ного балансу є складовими політики управління зовнішньоеко­номічною позицією країни.

Стан платіжного балансу, як відомо, є ендогенним чинником моделі фінансового програмування. Його прогноз використовується при формуванні стратегії економі­чного розвитку, зокрема, при визначенні параметрів монетарної і зовнішньоекономічної політики. Одним із результатів такого прогнозу є визначення джерел і величини зовнішнього фінансу­вання, обґрунтування величини ефективного валютного курсу, який би стимулював зростання («торговельного обороту»).

Особливе значення має прогноз статей платіжного балансу для визначення цільових параметрів монетарної політики. Центральний банк повинен мати у своєму розпорядженні певні методи отримання й опрацювання інформації про стан зовніш­ньоекономічної сфери з метою оперативного реагування на зміни для досягнення цілей монетарної політики.

Основу обґрунтування моделей прогнозу платіжного балансу можуть становити такі параметри: коефіцієнт відкритості націо­нальної економіки, коефіцієнт покриття імпорту експортом, від­ношення обсягу експорту до ВВП, відношення суми процентних виплат та основної частини зовнішнього боргу до ВВП, відно­шення суми відсоткових виплат та основної частини зовнішнього боргу до величини експорту, ефективний валютний курс тощо.

Отже, платіжний баланс є об’єктом макроекономічного регу­лювання. Це пов’язано із притаманною платіжному балансу схи­льністю до розбалансування, через що в одних випадках баланс є хронічно дефіцитним, в інших має занадто активне сальдо. Від­новлення рівноваги вимагає цілеспрямованих заходів державного втручання. Це завдання належить до кола головних цілей макроекономічної політики — поряд з метою забезпечення економіч­ного зростання, боротьби з надмірним безробіттям й інфляцією.

 

2. Сучасні інструменти та методи регулювання платіжних балансів

Дефіцит платіжного балансу може виникнути внаслідок як негативних («поганих»), так і позитивних («хороших») причин. Негативні причини виникнення дефіциту це, наприклад, невдале фінансове регулювання, яке «підштовхує» кредитний бум, або помилкова поведінка фіскальних влад, яка призводить до скорочення національних заощаджень. В такому випадку виправлення вказаних причин є достатнім для того, щоб досягнути скорочення дефіциту.

Позитивні причини також можуть призвести до зростання дефіциту: зокрема, обнадійливі економічні перспективи ведуть до скорочення заощаджень, а висока гранична продуктивність капіталу веде до зростання обсягу інвестицій. Але і в такому випадку є принаймні дві причини, щоб турбуватися. По-перше, ці позитивні, здавалося б, причини можуть взаємодіяти зі структурними порушеннями, які активізують виникнення «голландської хвороби»; і, по-друге, іноземні кредитори можуть несподівано змінити своє ставлення до країни, що призведе до «раптової зупинки», наслідком чого стане болюче пристосування економіки до нових реалій (більш болісне, ніж очікувалося і вважалося прийнятним для позичальників).

1 2 3 4 5

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные