Роль платежного баланса в макроэкономической политике

  1. Валютні методи регулювання платіжного балансу базуються на використанні елементів валютної системи та орієнтовані на встановлення рівноважних валютних курсів і використання динаміки їх зміни для коректування платіжного балансу. Основними елементами валютної системи є валютний режим та механізм валютного регулювання. Валютне регулювання полягає у застосуванні сукупності форм і методів організації грошових потоків як в іноземній, так і в національній валюті при проведенні зовнішньоекономічних операцій з метою запобігання відпливу капіталу і зміцнення вітчизняного платіжного балансу, збереження стабільної динаміки валютного курсу. Валютний режим (режим встановлення курсу обміну валют) - це сукупність форм і методів, використовуваних при встановленні валютного курсу. Головна мета будь-якого валютного режиму - збереження зовнішньої конкурентоспроможності економіки на основі зміцнення платіжного балансу і стабілізації виробництва.

У світовій практиці виділяють два основні режими:

1) режим, заснований на вільно плаваючих валютно-обмінних курсах та

2) механізм фіксування або прив’язки курсу національної валюти до курсу іншої валюти або кошика валют.

У сучасних умовах на валютний курс впливають настільки велика кількість факторів, що їх не можуть спрогнозувати ні уряд, ні центральний банк, ні будь-які інші офіційні органи. Тому саме «плаваючий» валютний курс найбільш реально відображає ці впливи і забезпечує ефективну реакцію на них, засвідчуючи дійсну вартість національної валюти на світовому ринку. Все це пояснює, чому в більшості країн повністю вільне «плавання» використовувалося лише протягом коротких періодів часу для визначення реальної ціни національної валюти.

  1. Кредитні методи регулювання платіжного балансу застосовуються в грошово-кредитній політиці держави та включають контроль за обсягом грошової емісії, а також зміну процентних ставок та ставок рефінансування.
  2. Фінансові методи регулювання платіжного балансу спрямовані на встановлення контролю над обсягом експорту та імпорту товарів та послуг за допомогою інструментів фінансової політики. Для зменшення дефіциту платіжного балансу використовуються бюджетні субсидії експортерам, протекціоністське підвищення імпортних мит, скасування податку з відсотків, виплачуваних іноземним власникам цінних паперів, важелі грошово-кредитної політики.
  3. Адміністративні методи передбачають регулювання національного митно-тарифного законодавства. Митні тарифи можуть серйозно обмежувати вільний рух товарів між країнами. Тому їх зниження є необхідною умовою для вільного переміщення товарів між країнами в залежності від сформованих рівнів цін та стихійного вирівнювання ринкової кон’юнктури. Митно-тарифне регулювання, як метод протекціоністської політики, починаючи з 90-хроків, втрачає свою роль у більшості країн світу.

Кейнсіанська політика платіжного балансу передбачає активне державне втручання в регулювання сальдо платіжного балансу. На думку основоположника даного напрямку Д. М. Кейнса, ефективність регулювання державою економічних процесів залежить від наявності коштів під державні інвестиції, досягнення повної зайнятості населення, зниження та фіксування норми відсотку. Позитивне сальдо платіжного балансу, на думку кейнсіанців, досягається тільки за рахунок державного тиску на скорочення внутрішніх витрат або збільшення припливу доходів до країни. Тому засновники даного підходу в питаннях регулювання сальдо платіжного балансу основний акцент робили на стимулюванні експорту вітчизняної продукції та стримуванні імпорту через підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів та послуг на світових ринках

Основну увагу вони приділили з’ясуванню того, як економіка може одночасно досягти балансу платіжного балансу (зовнішнього балансу) та повної зайнятості (внутрішнього балансу).

Монетаристська політика платіжного балансу базується на уявленні щодо саморегулювання економічної системи та всіх її елементів. Виходячи з цього положення, припускається політика невтручання держави в міжнародні розрахунки, які повинні автоматично прийти до рівноваги (принаймні, у довгостроковій перспективі). З положень монетаристського підходу також випливає, що зниження курсу національної валюти може поліпшити платіжний баланс лише у короткостроковому періоді.

Сальдо платіжного балансу розглядається монетаристами як результат розриву між попитом на гроші та пропозицією грошей. (Кейнсіанці ж розглядали сальдо платіжного балансу як різницю між витратами країни та її доходами і позитивне сальдо платіжного балансу досягалось у них за рахунок державного тиску на скорочення внутрішніх витрат або збільшення припливу доходів в країну). Позитивне сальдо платіжного балансу супроводжується припливом грошей в економіку країни, збільшенням грошової маси та зростанням цін усередині економіки. Це, в свою чергу, стимулює попит на аналогічні іноземні товари. Збільшення припливу імпорту в країну призводить до вирівнювання сальдо платіжного балансу. На думку монетаристів, позитивне сальдо платіжного балансу може бути досягнуто або за допомогою зміни внутрішніх цін при відносно стабільному валютному курсі, або за допомогою зміни валютного курсу шляхом його ревальвації.

Лібералізація фінансових ринків до кризи 2008 р. зменшила масштаби прямого державного втручання в економічні процеси, проте роль держави, як довела криза, від цього зовсім не зменшилась. Змінились лише пріоритети та механізми державного втручання. Якщо раніше вибір цілей, методів та підходів до відновлення рівноваги платіжного балансу визначався національними інтересами країни, то тепер він дедалі більше залежить від глобального розвитку і підпорядковується йому. Це вимагає більшої різноманітності та узгодженості у використанні інструментів та методів державного регулювання. Саме з цієї причини найбільшу актуальність останнім часом набув третій варіант політики відновлення рівноваги платіжного балансу - неокласичний, який синтезує кейнсіанський та монетаристський варіанти політики.

Що стосується аналітичної складової цього процесу, то найбільш популярними в останні десятиріччя були підходи на основі впливу цінових та курсових змін на обсяги експорту та імпорту (elasticities approach - «еластиційний підхід»), зв’язку платіжного балансу з сукупним внутрішнім попитом та іншими основними елементами ВВП (absorbtion approach - «абсорбційний підхід») або наданні визначальної ролі грошовим чинникам (monetary approach - «монетарний підхід»).

Еластиційний підхід, сформований на основі неокласичної економічної теорії, виходить з того, що основним фактором формування платіжного балансу виступає зовнішня торгівля, а його ключовою складовою частиною - торговельний баланс, сальдо якого визначається, значною мірою, співвідношенням рівнів цін на експортні та імпортні товари, мультиплікованим на валютний курс (зміна якого і вважається найбільш дієвим засобом відновлення рівноваги платіжного балансу). Ступінь таких змін визначається специфічними коефіцієнтами еластичності попиту (відповідно, на імпортні та експортні товари). Найбільша проблема при використанні такого підходу полягає в тому, що якщо еластичність не повна (часткова), то аналітики фактично ігнорують вплив таких змін на інші економічні індикатори, які, в свою чергу, можуть впливати на стан платіжного балансу. Але і при повній еластичності існують проблеми аналізу, оскільки повна еластичність може бути визначена лише post factum, що робить можливим використання такого підходу лише для аналізу ex-post (тобто лише для висновків за періоди, що минули, але не для прогнозування та рекомендацій на майбутнє).

1 2 3 4 5

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные