Развитие индийского кинематографа

Азмі

В акторському ансамблі «паралельного кіно» вона належить до когорти провідних виконавиць, проте її діяльність лише цим не обмежується – Шабана Азмі однаково успішна у комерційному кіно, а також в театрі, не раз брала участь у міжнародних кіно- та телепроектах. Останнім часом, подібно до ретрозірки Нарґіс, вона ще й активно займається політикою та благодійництвом.

Своїм акторством Шабана Азмі продовжила сімейну династію – її батько відомий в Індії поет і драматург Кейфі Азмі, мати Шаукат – театральна актриса. Ознайомлюватися зі сценою на практиці їхня донька почала у шкільному віці, а професійно оволоділа акторською майстерністю навчаючись у Кіноінституті Пуни. Поряд із Смітою Патіль, Насіруддіном Шахом, Омом Пурі вона стала найбільш запитаною виконавицею «паралельного кіно». Ця група акторів не раз зустрічалася на знімальному майданчику. Найчастіше Шабану Азмі можна побачити в ролі жінок ліричного складу з глибоким внутрішнім світом, які зовні начебто примирилися зі своєю безрадісною долею, однак здатні на рішучі вчинки. Зауважу, що це тільки загальне враження, продиктоване небагатьма фільмами з доступного для нас репертуару.

Її перша й одразу головна роль у дебютному фільмі Ш’яма Бенегала «Паросток» (1974) для обох – актриси та режисера – засвідчила появу нових потенційно обдарованих особистостей в індійському «інтелектуальному» кіно. За цю роль акторка здобула головну національну кінонагороду. В «Паростку» Шабана Азмі перевтілюється у Лакшмі – типову молоду селянку, видану проти волі за глухонімого п’яницю, яка переступає межу подружньої вірності зв’язуючи себе стосунками з таким-же молодим, освіченим сином землевласника, котрий з’являється у селі з волі батька. Ця на позір проста фабула ускладнюється режисером – до небажання автора давати легких відповідей й однозначно трактувати своїх героїв варто додати завжди важливий аспект традиції, що спрямовує вчинки героїв. На тлі суперечностей, властивих продемонстрованим характерам, Лакшмі – єдиний позитивний персонаж картини, до певної міри її совість, що залишається непочутою.

Співпраця Шабани Азмі та Бенегала продовжилася у «Кінці ночі» (1975), де вона з’явилася в образі Сушили – дружини сільського вчителя, яка стала жертвою зазіхань місцевих поміщиків. У своїй ситуації Сушила внутрішньо не мириться із вчиненим над нею свавіллям і стає тією, хто будить до дії сумління свого інертного чоловіка та одного з братів-поміщиків. По-суті – вона модератор наступних подій, що вилились у стихійний бунт.

Героїню іншого плану Азмі представила у стрічці класика індійського кіно Сатьяджита Рея «Шахісти» (1977). Цей шедевр майстра є колоритним за формою філософським розмірковуванням над перипетіями суспільно-історичного розвитку Індії, у якому на прикладі майже анекдотичного сюжету розглядається ментальний чинник. У центрі оповіді перебувають двоє аристократів з Лакхнау, для яких сенс життя полягає у грі в шахи – і це на тлі завоювання території князівства Ост-Індійською компанією та сімейних незгод. Шабана Азмі виконала невелику роль дружини одного з гравців, покинуту чоловіком задля шахів. Обставини, в яких опинилася жінка, надають її кінематографічному втіленню комічного відтінку.

Яскравим характером запам’ятовується Рукмінібай у «Ринкові площі» Ш’яма Бенегала (1983) – господиня «кохті» (закладу розваг). Власна, рішуча натура цієї героїні Шабани Азмі воднораз не позбавлена гумору та людяності

Її портрет переплітається з багатьма іншими на тлі змальованої режисером картини «суспільного дна».

З особливою проникливістю акторка витворила свою героїню у картині режисерки Апарни Сен «Саті» (1989). За традицією «саті» означає самоспалення вдів під час кремації їхніх чоловіків. Назва обряду дала назву фільмові, що, однак, не слід розуміти буквально. Сюжет стрічки вартий докладного висвітлення. Події відбуваються на початку ХІХ ст. у бенгальському селищі та пов’язані з історією німої дівчини Уми. Не така як усі, Ума викликає тільки роздратування у свого оточення. Загальне ставлення до неї підсилюється її астрологічним гороскопом, що передбачає ранню смерть майбутнього чоловіка, відтак закономірно виникає проблема із заміжжям дівчини. З іншого боку, залишитися самотньою вважається назавжди осоромити себе. Тому дядько Уми – єдина людина, яка їй співчуває, вирішує здійснити обрядовий шлюб і видає її за… дерево. Хоч як це парадоксально, саме баньян стає для Уми єдиним прихистком і саме у нього вона знаходить розуміння. Це Дерево одухотворене, воно виявляється спроможним відстояти її перед людською злобою. У фільмі передано настроєвий діалог Уми з Деревом. Усе це відображено в піднесено поетичні формі з проникливим візуальним вирішенням (оператор Ашок Мехта), яке образно довершує музика (автор – Чідананд Дас Гупта). Ідилію на екрані руйнують люди, влаштовуючи цькування Уми, яка біжить шукати захисту в Дерева. Це відбувається під звуки наростаючої бурі, що рушить Дерево, а разом з ним під його гіллям у своїй загибелі знаходить порятунок й головна героїня.

Ума у виконанні Шабани Азмі сповнена трагічного ліризму – вона покірна, відкрита і невинна, як дитина. Водночас акторка трактує її як образ-тип, узагальнюючи нарис цієї ролі, у якій критики вбачають збірний образ індійської жінки.

Серед багатьох кіноробіт Шабани Азмі – а їх близько півтораста (для індійського кінематографа це звична цифра), – як згадувалося, є міжнародні проекти, з них найбільш помітні – індійсько-бельгійський «Генезис» (1986, реж. М. Сен), голлівудська стрічка «Мадам Сужатська» (1988) і телевізійний фільм про Беназір Бхутто, що готується до показу компанією Бі-Бі-Сі.

1 2 3 4 5