Синтаксические выразительные средства

Майстерність митця заключається у тому, щоб не лише вправно, але й творчо використати можливості мови. Вдале використання речення уважному читачеві може дати естетичну насолоду, допомогти розкрити замисел автора, представити в деталях об'єкт зображення. Зупинимося на невеликому вірші Т. Г. Шевченка "Мені однаково, чи буду…". У цій перлині лірики головний пафос ‑ тривога про поступове пригасання  національної самосвідомості українців. Зміст останніх рядків (останнього речення) ніби замаскований. Один із дійових чинників художньої краси ‑ у поступовій градації смислу. Поет, варіюючи тему особистої байдужості до своєї можливої майбутньої слави, так вибудовує текст, що кожний наступний момент у розвитку думки хоч певною мірою  повторює попередній, містить у собі принципово нову ситуацію, яка ставить заявлений першим рядком твору смисл "мені однаково" на щораз нову емоційну висоту. У вісімнадцяти рядках (6 реченнях) поетичного тексту все "працює" на те, щоб підкреслити важливість останнього, шостого речення: 

Та не однаково мені,

Як Україну злії люди

Присплять лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять…

Ох, не однаково мені.  

Автор може використати звичні синтаксичні конструкції в перетвореному вигляді, створюючи свого роду неологізми. Вони не заважають розумінню тексту, а навпаки, полегшують його сприймання, допомагаючи зрозуміти настрій письменника, його емоції, і несуть додатковий смисл. В таких випадках ми затрудняємося при "розборі" речення, його структура не вкладається в рамки традиційних уявлень про побудову синтаксичної одиниці. Часто такі конструкції зустрічаються в поезії, де порушення законів побудови речення може бути незначним або досить суттєвим. Необхідно завжди намагатись зрозуміти причини такого вільного звертання з граматичним ладом мови та пояснити смисл відступу від правил: 

Здихайте, пси ‑ нема пощади вам,

Нема пощади!

Жахайтесь пси, ‑ пощади вам нема,

Нема пощади!

Тремтіть же, пси, ‑ нема пощади вам,

Нема пощади!

Г. Тютюнник 

Про типове й нетипове в побудові складних речень говорити важче. Тут вибір об'єднання простих речень в складне або їх ізольованого використання довільний. Прості речення підкреслюють ізольованість суб'єктів та дій, а складні підсилюють і визначають їх єдність. Суттєво змінюється інтонація при поєднанні простих речень у складне

Звично текст, що складається з простих чи коротких речень, більш експресивний. Він допомагає передати відчуття незв'язності явищ, настрій напруженості, схвильованості, яке може бути викликане найрізноманітнішими причинами.

Складні, великі речення роблять інтонацію плавною, спокійною, уповільненою, хоча вони можуть створювати і напругу, якщо обрані особливі, виразні способи об'єднання простих речень в складне, ‑ але це значно рідше явище.

Як правило, текст, побудований з простих речень, справляє враження книжності, ускладненості. Незвичайно вражаюче воно, якщо використовуються складнопідрядні конструкції: 

Як ударили в підбори трактористи з ланковими,

Як війнули ті дівчата спідничинами новими,

Як лягли на плечі хлопцям молоді дівочі руки, ‑

Вся земля затупотіла від Полтави до Прилуки.

Л. Первомайський 

Складносурядні речення, напроти, тяжіють до розмовної мови: 

Зеленіють жита, і любов одцвіта,

І волошки у полі синіють.

Од дихання мого тихий мак обліта,

Ніби ім'я печальне  Марія…

В. Сосюра 

Найбільші можливості для створення виразності мають безсполучникові речення, особливо якщо між їх частинами існують чіткі логічні відношення, які звично виражаються за допомогою сполучників, підрядних або деяких сурядних. Відсутність сполучника, який би визначив чітко тип цих відношень, з однієї сторони, посилює інтонацію, тому що нею компенсується, а з іншого ‑ залишає простір для уяви читача, який ніби стає співавтором тексту, домислюючи чітке граматичне оформлення речення, яке могло б бути:

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянуть іще раз на рідну країну.

Поглянуть іще раз на синій Дніпро, ‑

Там жити чи вмерти, мені все одно.

Леся Українка 

Експресивними є такі складні речення, в яких граматична єдність ґрунтується на логічній єдності його компонентів, а іноді й прямо вступає в протиріччя з логічною несумісністю явищ. Завжди синтаксичні об'єднання є досить сильними і цікавими засобами, за допомогою яких автор намагається пояснити зв'язки між об'єктами опису з їх діалектичним почуттям та великою складністю. Тому при лінгвістичному аналізі необхідно намагатись пояснити авторський вибір складних чи простих речень та способів зв'язку між ними.

Синтаксис художнього тексту, на відміну від інших рівнів, по суті завжди є виразним. Якщо в науковому чи офіційно-діловому тексті переважають стандартні синтаксичні моделі, то в художньому їх мало. Вся структура тексту заслуговує на увагу, бо вона підпорядкована вираженню додаткового смислу (не сформульованого прямо лексично), експресивній передачі емоцій автора або героїв.

Розглянемо цікаві синтаксичні конструкції:

Речення – текст 

  1. Коли твій син іде до школи,

Як у святковий рідний дім,

Коли ти засіваєш поле

В гурті з сусідами однім,

Коли стоїш ти, як хазяїн,

Біля верстата і тобі

З недавно ще глухих окраїн

Співають далі голубі,

Коли вершиш ти подвиг праці,

Які й не снилися колись,

Коли прекрасні барви націй

В незгасну райдугу влились,

Коли сестра твоя й дружина

Ідуть, як друзі бойові.

М. Рильський

1 2 3 4

Похожие работы