Слово о полку Игореве

«Слово о полку Ігоровім» (далі «Слово. . . ») досліджуються вже понад 200 років. Час від часу в залежності від ідеологічних, міфологічних чи політичних переконань тієї чи іншої доби виникає дискусія довкола автентичності цього тексту [11, c. 12]. Його імплікують найрізноманітнішому спектру часів, епох, авторів і «підробників» старовини.

Складається враження, що «Слово. » має всі атрибути тексту зі «скандальною репутацією», а саме: заплутану історію відшукання і відкриття, нетипові для інших текстів давньруської доби, до якої його найчастіше відносять, художні вартості, потужне міфологічне підґрунтя, що розкодовується у кожному реченні, образі та метафорі, численні «темні місця» (цією усталеною калькою позначають недосліджену лексику та мовленнєві звороти у тексті), варіативний і глибокий смисл. Саме тому наукова бібліографія «Слова. . . » нараховує понад 3000 публікацій у вітчизняній та зарубіжній періодиці, а також велику кількість монографічних досліджень.

У основу даної розвідки покладено переконання автора, що проблема сумнівної автентичності тексту, «темних місць» і нез’ясованості фактографічних деталей відкриття «Слова. » не є засторогою проти спроби його філософського осмислення. Для історика філософії, який працює з текстом, вартість самого тексту, на нашу думку, повина оцінюватися на основі ступеню вирішеності лінгвістичних та фактографічних проблем, а мірою його детонативності, здатності спричинювати культурне збурення. А в цьому розумінні «Слово. » є чи не найкращим об’єктом для історико-філософського дослідження. Адже воно має неймовірний інтерпретативний заряд, здатність бути текстом, що породжує дискурс, пам’яткою, яка феноменально вплинула на культуру України, Росії та інших близьких до них народів. «Слово о полку Ігоревім» постійно і систематично протягом двох століть інтегрувалась у політичний, владний та ідеологічний дискурс, слугувало фундаментом нових політичних міфологій та протягом майже двох віків спричиняло в культурі України та інших держав періодичні «культурні вибухи».

Заявлену спробу дослідити текст «Слова. » як репрезентант насамперед політичної етики, з огляду на дійсну невирішеність проблеми автентичності, не слід розглядати як намагання вписати його в політично-етичні конструкти періоду Давньої Русі, оскільки сама ідея політичної етики нібито «проходить» через всі часи та історичні епохи, вонає є досить універсальною в сенсі географії культур і транскультурною у розумінні їх взаємопроникнення, отже, ця ідея зустрічається в різні часи і в різних народів і, без сумніву, у певних формах існує дотепер. Тому, з огляду на це, є сенс обмежитись лише вивченням певного компаративного відношення політичних імперативів і оптативів «Слова. » до імперативів давньоруської політичної етики, оскільки текст «Слова. », якщо абстрагуватись від його формальних ознак (давньоруська мова та матеріал) і зосередитися на ідейному змісті, якраз виявляє більшою мірою універсальність і полікультурність ніж культурну вкоріненість у давньоруську епоху. Професор колумбійського університету Б. М. Гаспаров, котрий дуже добре відчув цю особливість «Слова. . . », писав: «Гіпотетично зміщуючи текст у просторі, часі, мовній і літературній традиції, ми отримуємо найрізноманітніші його проекції, що повністю змінюють характер матеріалу, який емпірично спостерігається. У певному розумінні можна сказати, що всі спроби проектувати «Слово. . . » на яку б то не було позатекстову реальність призводять до того, що текст ніби взагалі перестає існувати як примарний емпіричний об’єкт для спостережень, оскільки в ньому немає такого місця, і навіть окремого слова, яке не могло б бути поставлене під сумнів (і реально б не відкидалось і не виправлялось ким-небудь із дослідників) на основі тої чи іншої історико-літературної, текстологічної, лінгвістичної та ін. презумпції»[1, с. 8]. Так от, на нашу думку, наявність певних трансісторичнх та транскультурних інваріантів, якими по суті і є моменти політичної етики, якраз і дають основи для такого його «гіпотетичного переміщення», адже якби він містив давньоруські константи, то в іншій історико-літературній традиції просто б вичерпав свій смисл.

Зазначимо, що наша розвідка не є першим філософським дослідженням «Слова

. . ». Саму можливість такого погляду на нього розкрив ще М. Н. Громов у своїй статті «Про можливості філософського вивчення «Слова о полку Ігоревім», що вийшла друком у 1983 році [6], однак більшість дослідників були зосереджені на реконструкції лицарської моралі «Слова. . . ». Ми маємо на увазі призабуті в наш час дослідження М. С. Грушевського [7; 8], започаткований у 80-х роках ХХ ст. В. С. Горським аналіз світоглядно-філософських засад та образу історії в «Слові» [2; 3; 4; 5], побіжні огляди «Слова» у рамках комплексного дослідження філософської думки Київської Русі А. Ф. Замалєєва та В. А. Зоца [9, 10], цілу низку публікацій у «Філософській думці» М. Ф. Котляра [13], Б. О. Парахонського [16], В. І. Стависького [21], кілька колективних праць на матеріалах наукових конференцій [18; 19], роботи Д. С. Ліхачова [14] та Ю. М. Лотмана [15]. Проте, з точки зору політичної етики «Слово. . . » у сучасній історії філософії не розглядалось. Близьким до нашого є лише дослідження М. Ф. Котляра «Державний устрій давньоруського суспільства і його відображення у «Слові о полку Ігоревім», що було надруковано у журналі «Філософська думка» у 1986 році [13].

Наша праця є з одного боку осмисленням і подальшим розвитком цих досліджень, але з іншого, метою автора є з’ясування певних деталей тексту, що, на наш погляд, не віднайшли свого тлумачення у вищезгадуваних працях.

Ми спробуємо, по-переше, дослідити ідеї політичної етики, що вимальовуться у контексті аналізу змісту «Слова о полку Ігоревім», а по-друге, спробуємо дослідити автентичність цього тексту, не з боку текстологічного, а з боку, так би мовити, його відповідності ідеям та образам давньоруської доби, його зануреності в структуру саме її ідейного універсуму.

1 2 3

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные