Современный украинский театр. Выдающиеся актеры и режиссеры

З метою активізації діяльності сучасних драматургів, „наближення” творчості молодих авторів до театру в 1999 р. за ініціативою художнього керівника Одеського драматичного театру імені В. Василька І. Савицького було проведено фестиваль сучасної української драматургії. На ньому демонструвалися вистави за п’єсами таких авторів як Я. Стельмах („Люсі Краун”), О. Погребинський („Осінні квіти”, яку, до речі, визнали найкращою п’єсою на фестивалі), Н. Ворожбіт („Житіє простих”), А. Семенов („Королівський квартал”), К. Демчук („Колискова для Лесі”). У 2002 р. в Національному академічному театрі імені І. Франка було реалізовано проект „Наша драма” – за ініціативою драматурга Н. Нежданої та режисера А. Приходько, щопонеділка у фойє театру молоді українські драматурги читали свої п’єси.

Останні роки виникло декілька нових театральних колективів – антреприза „Срібний острів” (художній керівник Л. Лимар), ляльковий театр „Перетворення” (художній керівник В. Завальнюк), Запорізький муніципальний театр-лабораторія „ВІ” (художній керівник В. Попов). З 1998 р. працює Київський експериментальний театр, який демонструє прагнення втілити різні системи акторської гри. Так, наприклад, у виставі „Голомоза співачка” за твором Е. Йонеско режисера Л. Паріс було об’єднано системи відчуження і переживання. У 2000 р. офіційно створено Новий драматичний театр на Печерську, режисер і директор О. Крижанівський

Цікаво, що однією з перших вистав цього театру стала постановка „Слуга двох панів” за твором К. Гольдоні, здійснена італійським режисером С. Сальвато.

Цікавим явищем у вітчизняному театральному мистецтві є спроба створити декількома виставами єдину концептуальну лінію. Така лінія була з’явлена в Національному театрі імені М. Заньковецької у Львові виставами „У. Б. Н. ” (Український буржуазний націоналіст”, п’єса Г. Тельнюк), „Державна зрада” (п’єса Рея Лапіки), „Оргія” (за твором Лесі Українки), які порушували проблематику конформізму й націоналізму.

                                                                                                   

Сучасні процеси в театральному мистецтві

Дослідження сучасних процесів в мистецтві є чи не найскладнішою і водночас чи не найцікавішою проблемою. Тому і не дивно, що у підходах до її вирішення, зазвичай, існують протиріччя. Мистецтвознавчий аналіз, з одного боку, припускає вивчення відносин між стадіями художнього розвитку, які слідують одна за одною у часовому просторі, з іншого – припускає вивчення явищ і подій, які існують паралельно, одночасно, в межах однієї епохи. Складність також полягає в тому, що «факт поперемінного домінування та зміни художніх стилів є очевидним, він свідчить про стадіальність розвитку історії мистецтв»[4, 34]. Разом з тим, аналіз обмінних процесів між художніми стилями, взаємодія різних художніх культур демонструє, що у «чистому вигляді» виявити ці стадії майже не можливо; риси «вчорашньої» і «позавчорашньої» художніх епох є присутніми в сьогоднішній. А це і є свідченням безперервності художнього процесу. Крім того, зауважимо, що необхідність описувати живу дійсність, судити процеси, які ще не сформувалися, справа складна. Але складнощі в систематизації всіх процесів, які відбуваються в сучасному театральному мистецтві, не знімають необхідності виявлення чинників цього процесу.

Сучасна соціокультурна ситуація України та світу так чи інакше екстраполюється на театральне мистецтво, тому неможливо розглядати сучасні театральні процеси відокремлено від реалій сьогодення.

Черговий злам суспільного устрою, який відбувся після розпаду Союзу означав і крах тієї художньої парадигми яка існувала. Сучасна культура спрямована на глобалізацію, вона формує інший тип світобачення і світорозуміння. Як наслідок, можна констатувати, що на противагу тенденціям нормативності та уваги до правил виразності в попередню епоху, ХХІ століття характеризується надмірністю художніх пошуків, поглибленою метафоричністю та символікою в мистецтві. Спостерігається заперечення традицій попереднього мистецтва, вплив картини ХХІ століття на становлення нового типу художнього бачення, зміна критеріїв художності, а також дискусії про якість образного ладу мистецтва. Знову й знову обговорюються питання про призначення, можливості та роль художньої творчості в духовному бутті людини.

Ознаками перехідного періоду в мистецтві є бажання заглянути за межі вже відомого, перевершити не тільки сталі образи й коди культури, а й перевершити себе вчорашнього, вийти за межі даного світу. І така нова позиція «породжена зовсім не потребою містифікувати публіку, а знайти заміну прийомам, що вже набили оскомину, застосовувати нові прийоми, адекватні духу часу і новому почуттю життя»[5, 76]. Крім того така позиція спричинена економічними чинниками, які впливають на культурну ситуацію та творчий процес.

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы