Современный украинский театр. Выдающиеся актеры и режиссеры
Щоб одне не поглинало друге, щоб на стику їхнього рівноправного співіснування народжувалися нові театральні смисли»[1, 18-20]. На наш погляд, у театральному мистецтві спостерігається обмеженість використання слова. Як один із прикладів можна навести виставу Київського театру-студії «Дах» (прем’єра відбулася в 2005 році). «Пролог до Макбета» режисера Владислава Троїцького. «. . . тексту у виставі майже не має, окрім кількох монологів, які промовляє один з музик, починаючи виставу подібно до народного оповідача. . . » [7, 16]. Взагалі, в більшості сучасних театральних вистав перевага віддається видовищному, а не слуховому ряду.
Все частіше відбувається заміна мовлення іншими засобами театральної виразності. Наприклад, у виставі «Вишневий сад», за Чеховим, у постановці Еймунтаса Някрошуса (прем’єра відбулася в Московському художньому театрі в 2004 році) основні акценти зроблені на пластику, міміку, танок, пантоміму. «Одиницею його виразності стала метафора»[2, 10]. Прикладом, що театр стає більш невербальним, слугує також вистава «Гамлет. Сни» поставлена у Харківському академічному театрі ім. Т. Г. Шевченка Андрієм Жолдаком. У виставі Жолдак використовує «багату метафоричність . . . , у режисера промовляє сцена, а не актор. . . . текст у виставі скорочено до мінімуму, а зміст скоріше доносить дія, а не слова» [11, 23]. Існують і інші приклади такої заміни слова в сучасних театральних виставах, та ми лише виділяємо таку тенденцію, не вдаючись до з’ясування чи є правомірною така заміна.
І навпаки, трансформація функціонування слова в мистецтві і загальнолюдській культурі призвела до появи вистав в жанрі «вербатим» («нова драма»), в якій слову відводиться домінуюча роль. Текст стає одиницею документальності замість дії. Монолог, що не редагується, а лише монтується автором, є основною складовою «нової драми». Саме текст, а не подія стає головним чинником дії, формуючи нові умови театральної гри, які більше відповідають сучасним тенденціям культури (домінування проявів реальності над літературоцентричністю в текстах вистав). Мовленнєва форма втілення набуває нового, осучасненого, адекватного змісту. Отже, не втрачаючи актуальності, мовлення набуває нового культурного значення – стає носієм не інформації, як переважно раніше, а дії.
Прикладами можуть слугувати вистави І. Вирипаєва «Кисень» та «Сни», Є. Гришковця «Як я з’їв собаку”», Є. Садур «Цейтнот» тощо, які стали значними подіями в сучасній театральній культурі. Вони викликали неоднозначну реакцію з боку мистецтвознавців, проте більшість дослідників наголошує на тому, що означену загальнокультурну тенденцію неможна залишати поза увагою.
В даній роботі ми не претендували на вичерпну повноту висвітлення даної проблеми. Нами лише наведена спроба окреслити деякі сучасні процеси, які, на нашу думку, вимагають подальшого наукового осмислення.
Використана література
- Волоцька І. Пошук неіснуючої мови / Ірина Волоцька // Кіно. Театр. – 2004. – №4. – С. 18-20.
- Гайшенець А. Литовець одержимий Чеховим / А. Гайшенець // Кіно. Театр. – 2004. – №3. – С. 10.
- Давидов Ю. По той бік художнього смаку // Кіно
- Илюшечкин В. П. Теория стадийного розвития общества: История и проблемы. – М. : Наука, 1996. – 156с.
- Кривцун О. А. Естетика. // Художественное творчество в условиях относительно устойчивой и переходной культурной епохи – М, 2001. – 304.
- Корнієнко Н. Український театр у переддень третього тисячоліття. Пошук. – К. : Факт, 2000. – 160 с.
- Косенко А. Макбет по-українськи / А. Косенко // Кіно. Театр. – 2005. – №3. – С. 16-17.
- Наконечна О. В. Детермінанти створення і втілення сценічного образу в театральному мистецтві: Монографія / Оксана Василівна Наконечна. – Одеса: Астропринт, 2006. – 248 с.
- Наконечна О. В. Зміна призначення театру як соціального феномену в руслі ознак часу // Аркадія - 2004. - № 4 . – С. 19-21.
- Товстоногов Г. А. Современность в современном театре. Беседы о режиссуре / Г. А. Товстоногов. – Л. - М. : Искусство, 1962. – 104 с.
- Філіпенко Л. Авантюрна вистава, чи відбиття авантюрної реальності ? / Л. Філіпенко // Український театр. – 2003. – № 5-6. – С. 23.