Специфика философского знания

2. Структура та функції філософського знання
Найчастіше, коли мова йде про світогляд, на перший план висувається його характеристика як узагальненої системи ідей і поглядів на світ, людини, на його місце у світі і т. д. Такий підхід важливий, тому що світогляд завжди базується на визначеному розумовому матеріалі, на визначеній системі знань. Проте в цьому випадку світогляд зводиться тільки до об’єктивної системи знань, відірваної від соціального суб'єкта. Нерідко при характеристиці світогляду звертається увага фактично на етимологію слова - і тоді він постає як загальний погляд на світ.
Світогляд варто розглядати не тільки з погляду його змісту, що дає собою результат відбитка дійсності у свідомості людей, але і з погляду взаємозв'язку знання про світ і про людину із соціальним суб'єктом, із заснованим на цьому знанні його відношення до дійсності. При такому підході на перший план висувається значення знання для життєдіяльності людини. Тому під світоглядом варто розуміти не просто систему узагальнених знань про світ і людину, а ту систему знань, що для соціального суб'єкта набуває значення властивого йому засобу бачення, розуміння, аналізу, оцінки явищ, що визначає характер відношення людини до світу і до себе, усвідомлення цілей і сенсу життя, характер вчинків і дій. Він є засіб духовно-практичного освоєння світу.
Філософія складає методологічну основу світогляду. Для побудови світогляду вона дає вихідні, що основопологають принципи, застосування яких дозволяє людині виробити свої життєві установки, що стають головними орієнтирами та визначають характер і спрямованість його відношення до дійсності, характер і спрямованість практичної діяльності. Основа світогляду - усвідомлення людиною цілей і сенсу життя.
Практично-діяльна функція філософії полягає в тому, що вона перетворюється в знаряддя активного, перетворювального впливу на навколишній світ і на самого людину. Вона грає важливу роль у визначенні цілі - життєдіяльності, досягнення яких найважливіша умова існування, функціонування і розвитку людини.
Розкриття специфіки філософії як форми суспільної свідомості, її утримання, її функцій є важливою умовою перетворення її основних положень у світоглядні орієнтири, що допомагають людині визначити своє відношення до світу і до самого себе. Це питання є особливо важливим у сучасних умовах, коли разом із необхідністю захисту, що загострився, і відтворення навколишнього середовища, реального світу буття людини виникла настійна потреба зберігання, захисти і відтворення духовного світу людини. Зараз перед філософією постає задача обгрунтування такої картини світу, світу людського буття, у котрій головну увагу було б приділено розвитку самої людини, дослідженню шляхів і засобів забезпечення розвитку його спроможностей і творчих сил.
В суспільстві ідея системності формувалася поступово. Філософське її осмислення передувало спеціально-науковим дослідженням. Вагомий вклад у її розвиток внесла німецька ідеалістична філософія. Поняття системи застосовувалося в ній головним чином до пізнання. Кант роз'ясняв, що наука – не агрегат, а система, у якій ціле – чіткий взаємозв'язок відповідних знань – є важливішим за частини. Завдання всеосяжної систематизації людських знань покладалися на філософську думку.
Але у вивченні природи і суспільства до середини XIX ст. переважали ідеї механіцизму та елементаризму. Процес пізнання цілого мислився як просте сумування знань по частинам. Природним і єдино можливим напрямком дослідження вважався рух від частин до цілого. Це стосувалося природознавства, насамперед, до його базового розділу – класичної механіки, але поширювалося і на пізнання суспільства. Питання про можливість іншого спрямування думки просто не виникав


В науці ідеї системності заявили про себе в середині XIX ст. при дослідженні таких складних, динамічних об'єктів, як людське суспільство та біологічний світ. Представниками нового підходу виступили, зокрема, К. Маркс та Ч. Дарвін. Діалектичний принцип системності був використаний також при написанні "Капіталу" Маркса. В ньому суспільство було представлено як "соціальний" організм зі своєю структурою (суспільно-економічна формація). Такий підхід дозволив отримати знання про устрої та фактори, механізми і закони розвитку соціальної цілісності. Ходу досліджень, який затвердився раніше (від частин до цілого), Маркс протиставив інший, вихідною тезою якого було: неможливо зрозуміти частину, не спираючись на деякі знання про ціле.
Він підійшов до суспільства не як до механічного об'єднання індивідів, а як організованої, упорядкованої системи. В рамках цієї системи формується людина, її потреби та здатності, цілі і завдання її діяльності. При такому підході виявляється, робиться доступним вивченню широке і складне коло суспільних, історичних зв'язків, у які включена людина. Тим самим стає більш насиченим, багатомірним і розуміння самого індивіда.
Цьому підходу до вивчення суспільства близька за прийомами і еволюційна теорія Дарвіна, яка також спирається на ідеї системності. Обидві ці ідеї дали потужний поштовх розвитку системного підходу, поширенню його на всі нові галузі пізнання та практики. Поступово почало наростати розуміння того, що практично в кожній сфері людської діяльності люди мають справу не з окремими, ізольованими об'єктами, а з їх складними, взаємопов'язаними комплексами. Затвердження системних уявлень зробило звичним такий хід дослідження, як "від цілого до частин". У цьому зв'язку виникла задача розробки та обгрунтування методів мисленного розділення об'єктів у процесі їх дослідження.
Насамперед потрібно було з'ясувати найзагальніші філософські позиції. Філософсько-методологічні принципи дослідження складних, динамічних об'єктів сформулював, спираючись на Гегеля, Маркс. В XX ст. , за мірою все ширшого застосування ідей системного підходу розробляються більш конкретні концепції системності (теорія Богданова – 20-і рр. , загальна теорія систем Л. Берталанфі – 50-і рр. , системотехніка – 60-і рр. тощо). Поглиблено вивчаються також принципи системного підходу та методи системного дослідження. І все ж основою все більш конкретної розробки методології системного дослідження залишається діалектико-матеріалістична концепція системності. На філософському рівні осмислюються насамперед основні поняття (категорії) системного дослідження: система, елемент, структура.

1 2 3 4

Похожие работы