Стандартизация и сертификация туристических услуг

Готелям встановлюються такі категорії: "п'ять зірок", "чотири зірки", "три зірки", "дві зірки" та "одна зірка". Іншим об'єктам, що призначаються для надання послуг з тимчасового розміщення (проживання), у тому числі мотелям, пансіонатам, будинкам відпочинку, туристичним базам, кемпінгам, категорія встановлюється за рівнем обслуговування в них (перший, другий, третій, четвертий та відповідно п'ятий рівні).

У 2003 р. в Україні розроблено перші національні стандарти в сфері готельного господарства і туризму: ДСТУ 4268:2003 "Послуги туристичні. Засоби розміщування. Загальні вимоги" та ДСТУ 4269:2003 "Послуги туристичні. Класифікація готелів".

ДСТУ 4268:2003 регламентує вимоги до матеріально-технічної бази засобів розміщення, а також наданих ними послуг з урахуванням параметрів, висунутих ЮНВТО. Відповідно до нового стандарту, засоби розміщення поділяються на колективні та індивідуальні. До перших належать готелі та аналогічні засоби розміщення. До других - кімнати, орендовані у сімейних будинках, житло, що орендоване у приватних осіб або через агентства, а також особисте житло, яке надають безплатно родичам і знайомим.

ДСТУ 4269:2003 розроблено на заміну міждержавного ГОСТ 28681. 4. Він класифікує готелі на категорії (тобто "зірки") відповідно до матеріально-технічного устаткування, наданих послуг і кваліфікації персоналу. Зауважимо, що категоризація чи присвоєння "зірок" - справа зовсім не обов'язкова. Необхідною є лише сертифікація на безпеку.

Стандарт враховує сучасні підходи та вимоги до класифікації готелів, які існують в розвинених європейських країнах. Проте зауважимо, що єдиного стандарту з класифікації готелів у Європі не існує. Зокрема, у цьому стандарті введено розділ, який стосується вимог щодо якості та забезпечення потреб інвалідів (мінімум один номер в готелі має призначатися для людей з обмеженими фізичними можливостями).

Зазначимо, що з прийняттям у листопаді 2003 р. нової редакції Закону України "Про туризм" кількість сертифікованих готелів у нашій країні суттєво зросла. Це відбулося у зв'язку з тим, що всі туристичні підприємства з 2004 p. мають право працювати лише із сертифікованими засобами розміщення.

28 лютого 2006 р. було затверджено національний стандарт ДСТУ 4527:2006 "Засоби розміщення. Терміни та визначення", гармонізований з міжнародним стандартом ISO 18513. Цей стандарт встановлює терміни та визначення щодо основних типів засобів розміщення, номерів, тарифів, ліжок та поширюється на заклади, а також інші об'єкти, призначені для тимчасового розміщення (проживання) туристів.

Основна мета вищевказаних нововведень - гармонізувати національне законодавство з європейським, визначитися в термінах і визначеннях, зорієнтувати власників готелів, що споруджуються або перебувають на реконструкції, на суворе дотримання правових норм. Нова система класифікації в цілому орієнтована на підвищення рівня якості надання послуг на підприємствах готельного господарства.

У документі йдеться про стандарти обслуговування іноземного споживача. Тут слід вирішити таку важливу проблему як впровадження в сферу туризму міжнародних стандартів серії ISO. Вступ України у Світову організацію торгівлі (COT) та приєднання до Генеральної угоди з торгівлі послугами (ГАТС) призвели до ряду проблем, пов'язаних з питаннями якості надання туристичних і готельних послуг за світовими стандартами.

Умови, на яких наша країна вступила до COT, стосуються, зокрема, інтересів українських бізнесменів, котрі працюють у сфері надання туристичних послуг на міжнародному і внутрішньому ринках. Щоб вітчизняний бізнес мав після вступу до COT можливість успішно розвиватися, необхідно вивчити всі правила та вимоги Всесвітнього торговельного суспільства, стандарти ISO, а також методику їх впровадження на вітчизняних підприємствах. Таким чином, проблеми сертифікації туристичних і готельних підприємств повинні вирішуватися на новому якісному рівні з обов'язковим використанням міжнародних стандартів або окремих їх положень.

Робота з іноземними компаніями засвідчила, що довіра до підприємства виникає тоді, коли в нього є документи, що підтверджують загальноприйняті, міжнародні критерії якості. Звичайно, можна ще якийсь термін працювати без сертифіката ISO, але якщо туристичне або готельне підприємство має намір досягти більшого та динамічно розвиватися, то саме життя змусить його одержати цей сертифікат.

Відсутність такого документа свідчить про те, що якість послуг підприємство не гарантує

І якщо наші українські замовники до наявності ISO ставляться поки стримано, то західні партнери - пунктуальні у даному питанні. При відсутності сертифіката, що підтверджує відповідність міжнародним стандартам якості, останні можуть відмовитися від спільних проектів. Не випадково, що сьогодні дуже велика кількість українських підприємств прагнуть його одержати.  


Список використаної літератури

  1. Закон України «Про туризм» №324/95-ВР від 15. 09. 95 р. (із змінами та доповненнями);
  2. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (із змінами і доповненнями);
  3. Агафонова Л. Г. , Агафонова О. Є. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне регулювання. – К. : Знання України, 201– 327 с.
  4. Гурбик Ю. Інституційні аспекти державного регулювання туристичної сфери в Україні // Держава та регіони. – 2008. – 413 с.
  5. Жарков Г. Н.  Правовое обеспечение международного туризма. – Минск: 201 – 328 с.
  6. Кифяк В. Ф. Організація туристичної діяльності в Україні. – Чернівці: Книги – XXI, 2003. – 300 с.
  7. Ткаченко Т. І. Стандартизація і сертифікація туристичних послуг. – Киiв: 201 – 311 с.
  8. Чорненька Н. В. Організація туристичної індустрії: Навч. посібник. – К. : Атака, 2006. – 264 с.
1 2

Похожие работы