Страховые посредники

або жителів невеликого населеного пункту. Субагенти залучають та­кож глядачів на концерти чи спортивні змагання, які організовують із рекламною метою страхові компанії. Проте такі працівни­ки не мають прямих відносин зі страховою компанією.

Безперечними перевагами системи генеральних страхових агентств є їх гнучкість та мобільність.

Страхові агенти всіх типів реалізують готовий страховий про­дукт. Отже, вони не мають впливу на його якість і не можуть бу­ти об'єктивними щодо оцінки останньої.

Діяльність страхових агентів оплачується у вигляді комісійної винагороди або комісії, розмір якої обумовлюється агентською угодою і, як правило, виражається у відсотках від страхової пре­мії, сплаченої страхувальником за конкретним договором стра­хування.

Регулювання посередницької діяльності агентів у багатьох країнах здійснюють контрольно-ревізійні служби страхових ком­паній. Згідно з Положенням про порядок провадження діяльності страховими посередниками, яке затверджене постановою Кабіне­ту Міністрів України від 18 грудня 1996 року за № 1523, ненале­жний контроль страховика за діяльністю його страхових агентів кваліфікується як порушення страхового законодавства.

Страхові брокери. Страхові брокери, як і страхові агенти, поділяються на кілька типів. Брокерами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи у вигляді брокерської контори з найманим персоналом. Великі корпорації можуть мати свого так званого «кептивного брокера».

Найвідоміші в усьому світі брокери, акредитовані розміщува­ти страхові ризики в Ллойді, — це так звані брокери Ллойда

Процедура розміщення ризиків у Ллойді не є унікальною, але вона найстаріша. У загальних рисах її можна уявити за такою схемою. Брокер готує сліп, який являє собою кілька аркушів па­перу формату А4. На цьому сліпі він розміщує всю необхідну ін­формацію щодо конкретного страхування під такими рубриками:

• найменування Страхувальника/Перестрахувальника;

• предмет (інтерес) страхування/перестрахування;

• тип (наприклад, факультативне перестрахування);  

• клас (страхові ризики);

• ліміт відповідальності (страхова сума/франшиза);     

• дата та період;                                                               

• премія (ставка або сума);                   

• загальні умови та винятки;                  

• спеціальні умови (гарантії);        

• брокераж;

• андеррайтингова інформація.

Щоб отримати ціну для конкретного ризику, який брокер бажає розмістити в Ллойді, він показує сліп та андеррайтингову інфор­мацію так званому андеррайтеру-лідеру. Після докладного вивчення всієї інформації, що пов'язана з конкретним ризиком, при­значається ціна. Якщо клієнт брокера погоджується на таку ціну, лідер формально приймає ризик і ставить свій штамп на сліпі та зазначає частку (відсоток) ризику, яку він бере на себе. Частина ризику, що залишилась, розміщується серед інших андеррайтерів.

Діяльність брокера тісно пов'язана з «життєвим циклом» страхового полісу. Безперечно, що перша стадія — це знайти клі­єнта. Кожний страховий брокер має свою власну стратегію по­шуку клієнта.

Далі брокерові необхідно добре зрозуміти потреби клієнта з метою їх найкращого задоволення. Якщо страховий брокер не знає свого клієнта та його бізнесу, він не може ефективно вико­нувати свої зобов'язання щодо нього. Послуги, які брокер надає своєму клієнтові, можна об'єднати під назвою «найкраща пора­да». На цій стадії брокер відіграє роль консультанта з ризик-менеджменту і розробляє спеціальну програму ї управління

1 2 3 4 5

Похожие работы