Страховые посредники

ри­зиком клієнта. Така програма може включати в себе самостраху­вання, а також заходи щодо «поліпшення» ризику. До них можна віднести, наприклад, установлення додаткових пристроїв пожежо­гасіння або систем охорони.

Наступною стадією є пропонування брокером ризику на стра­ховому ринку і початок переговорів про укладання договору страхування. Переговори проводяться згідно з правилом «попиту та пропозиції» і тривають до моменту, коли сторонами буде оста­точно досягнуто умов договору. Такі переговори можуть мати навіть кілька раундів. Роль брокера полягає в тому, щоб під час проведення переговорів представляти інтереси клієнта та досяг­нути остаточної  годи. Коли ризик є повністю розміщеним, бро­кер надсилає формальне повідомлення як своєму клієнтові, так і андеррайтеру.

У разі можливості висунення вимоги страхового відшкоду­вання страхувальник повідомляє про страховий випадок не лише страховика, а й брокера. Допомога клієнтові в підготовці необ­хідних документів для висунення вимоги є дуже важливою по­слугою брокера, а коли клієнт не обізнаний з тонкощами прове­дення формальних процедур — конче необхідною. Великі броке­ри мають вплив на ринку і можуть його використати, наприклад для здійснення задовільного страхового відшкодування.

Коли «життєвий цикл» страхового полісу наближається до кінця, страховий брокер звертається до свого клієнта з пропозицією поно­вити дію договору на новий термін, і цикл починається спочатку.

Страховий брокер має певну кількість клієнтів, яких він пред­ставляє на ринку. Брокер постійно вивчає ситуацію на ринку, де ставки і розміри страхового покриття коливаються, а з розвитком страхової індустрії з'являються нові страхові продукти. Окрім знань ринкової інформації, брокеру потрібні, наприклад, відомо­сті про зміни в законодавстві, що можуть мати вплив на бізнес клієнта. Великі брокери витрачають значні кошти на досліджен­ня та прогнози

Вони не чекають запитань від свого клієнта, а намагаються попередити їх. Персональна увага брокера не зали­шається непоміченою. Клієнт цілком довіряє йому, а в умовах конкуренції це вельми важливо.

Слід також зазначити, що брокер має усвідомлювати свою від­повідальність перед ринком. Вона полягає в тому, щоб не знижу­вати ціни до неекономічного рівня. Фінансова стабільність стра­ховиків важлива як для брокера, так і для його клієнта.

Суттєвим моментом є визначення розміру комісійної винаго­роди, що ЇЇ отримує брокер за свою роботу. Така винагорода іноді називається брокеражем І відраховується з премії, що належить страховій компанії, в якій брокер розмістив ризик клієнта. Розмір винагороди регулюється ринком.

У Нідерландах, наприклад, заборонено зменшувати розмір комісії (визначається у відсотках від премії або страхової суми) нижче рівня, який установлено шляхом консультацій між страхо­виками й асоціацією страхових брокерів. Страховикам не дозво­ляється також сплачувати посередникам винагороду в будь-якій іншій формі, а посередникам — отримувати будь-які винагороди від клієнта.

Регулювання діяльності страхових посередників. Беручи до уваги те, що в багатьох випадках лише страхові посередники вступають у безпосередній контакт зі споживачами страхових продуктів, необхідно регулювати й контролювати їхню діяль­ність.

20 вересня 2000 року в Брюсселі Європейська комісія прийня­ла Проект Директиви щодо діяльності страхових посередників, яка має заступити чинну Директиву 77/92/ЕЕС.

Характерною особливістю цього документа та його значною відмінністю від попереднього є те, що у визначенні терміна «страховий посередник» відсутній поділ на агентів та брокерів.

1 2 3 4 5

Похожие работы