Современный украинский театр. Выдающиеся актеры и режиссеры

План

Провідні актори та режисери українського театру кінця ХХ ст.

Сучасні процеси в театральному мистецтві

Використана література

 

Провідні актори та режисери українського театру кінця ХХ ст.

Сьогодні в Україні працюють драматичні, музичні та лялькові театри. Серед них: Академічний драматичний театр ім. І. Франка (Указом Президента України театру надано статус Національного, 1994; у 1987 – 2001 рр. його очолював С. Данченко, від кінця 2001 р. очолює народний артист України Б. Ступка; акторський склад: Б. Ступка,Б. Бенюк,А. Хостікоєв, Н. Сумська, Л. Кадирова,Л. Задніпровська, О. Богданович,І. Дорошенко, В. Мазур); Національний академічний український драматичний театр ім. Заньковецької, м. Львів (з 1987 р. головним режисером театру є Ф. Стригун; статус національного здобув 2002 р. ; у тетрі працюють: Я. Мука, С. Глова,Р. Біль, Н. Лань, І. Шваківська, Т. Жирко, О. Гарда, І. Гаврилів, Р. Мервінський, О. Кузьменко, М. Максименко, В. Щербань, Л. Остринська; розширився гастрольний діапазон театру: Велика Британія, Канада, США, Польща); Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки( ім’я присвоєно театру в 1941 р, свого часу тут працювали: актори В. добровольський, О. Борисов, П. Луспекаєв, К. Лавров, А. Рогавцева; режисери К. Хохлов, В. Неллі, М. Соколов).

Поряд із драматичними театрами, в Україні працюють театри музичного спрямування: оперні (у Києві, Харкові, Львові, Одесі, Дніпропетровську), музичної комедії (у Харкові, Одесі, театр оперети в Києві, дитячий музичний театр у Києві)

Національна опера України ім. Т. Г. Шевченка. Вистави київської трупи із захопленням слухали й дивились у Німеччині, Франції, Швейцарії, Канаді, США, Мексиці, Данії, Іспанії, Італії. У репертуарі театру понад 50 оперних і балетних вистав. Солісти: І. Даць,В. Лупалов, І. Борко. Львівський Національний академічний театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької здобув статус Національного (2005). Сьгодні у театрі працюють понад 40 солістів, балетна трупа (60 артистів), хор (40 артистів), симфонічний оркестр (90 музикантів). У репертуарі театру 22 опери, 3 оперети та близько 20 балетів. Усі опери виконуються мовою оригіналу (італійською,французькою, російською, польською). Уприміщенні театру проводиться Міжнародний фестиваль оперного мистецтва ім. С. Крушельницької.

Саме межа 80 – 90-х рр. позначилася в історії національного театру надактивним студійним рухом, появою нових „малих” сцен, експериментальних і камерних театрів, театрів на засадах антрепризи, що послужило основою для мобільності театрального мистецтва й, водночас, відбило прагнення театральних колективів віднайти „свого” глядача

Зорієнтованістю на „власну” аудиторію була відзначена велика кількість нових колективів, заснованих у 1990-ті рр. : театр „Колесо” (1988 р. , Київ, художній керівник І. Кліщевська), театр-салон „Сузір’я” (1988 р. , Київ, художній керівник О. Кужельний), Київський театр пластичної драми на Печерську (1989 р. , засновник – сценарист і режисер-постановник В. Мішньова), Київський драматичний театр „Браво” (1991 р. , Київ, художній керівник Л. Титаренко), театр-студія „Театральний клуб” (Київ, засновник – режисер О. Ліпцин), Центр сучасного мистецтва „Дах”, який за задумом його фундатора – режисера Владислава Троїцького, створений як „готель мистецтв”, вільний від кон’юнктури (Київ), Київський експериментальний театр (1993 р. , засновник – режисер В. Більченко), театр „Актор” (1995 р. , Київ, художній керівник В. Шестопалов) тощо. Тяжіння до експресивності, певної містеріальності відзначало театр у Коломії, створений за ініціативою Д. Чеборака. Своєрідним „майданчиком” для експериментів молодих митців у I пол. 90-х рр. став театр „Березіль” у Харкові, відкритий для творчих пошуків А. Бабенко, М. Яремківа, С. Бережко, В. Оглобліна, Г. Воротченко, І. Шнейдермана, Б. Варакіна.

Відбиттям пошуку шляхів виходу зі складного (у мистецькому та економічному аспектах) становища сучасного вітчизняного театру, а також шляхів утворення нового театру став активний фестивальний рух в Україні. Його склали такі мистецькі форуми, як „Золотий лев” (м. Львів), „Березіль” (м. Івано-Франківськ), „Театральне Придніпров’я” (м. Дніпропетровськ), „Інтер-театр” (Закарпаття), Всеукраїнський мистецький фестиваль „Козацькому роду нема переводу”, „Молодий театр. Херсонські ігри – 92”, „Класика сьогодні” (м. Дніпродзержинськ), „Добрий театр” (м. Енергодар), фестиваль моновистав „Київська парсуна” (інколи проводиться разом із фестивалем камерних театрів), „Прем’єри сезону. Сучасна українська драматургія”, Всеукраїнський фестиваль – конкурс музично-театральних прем’єр „Мельпомена Таврії” (м. Херсон), Всеукраїнський звіт майстрів мистецтв і художніх колективів регіонів України та Дні культури областей, Булгаківський фестиваль мистецтв, фестиваль „Театральний Донбас – 2004” тощо.

Започаткували цей рух фестивалі „Золотий лев” (осінь 1989 р. , м. Львів) і „Березіль – 90” (7 – 15 квітня 1990 р. , м. Івано-Франківськ). Вони яскраво продемонстрували намагання вітчизняних театральних діячів не тільки знайти опертя в класичній українській драматургії, а й відкрити ті сторінки, що дотепер були заборонені. Так, на фестивалі „Золотий лев” звання лауреата отримала вистава „Момент” за В. Винниченком Київського академічного театру імені І. Франка, режисер А. Жолдак, дипломом третього ступеня була відзначена вистава „Мина Мазайло” М. Куліша Харківського академічного українського драматичного театру імені Т. Г. Шевченка, режисер О. Бєляцький. Фестиваль „Березіль – 90” закарбував прагнення вітчизняного театру сформувати декілька інтерпретаційних „варіантів” класики. Передусім, призмою бачення вітчизняного театрального надбання стала ідея руйнації духовності, що було підкреслено полістилістичним оформленням (у костюмах і музиці). Такий варіант репрезентувала вистава „Оргія” за Лесею Українкою режисера А. Крітенка і художника-постановника А. Александровича. Інший варіант відбив прагнення митців відтворити автентичну обрядовість, зокрема гуцульську – спектакль „Тіні забутих предків” за М. Коцюбинським режисера І. Бориса. Своєрідним театром-музеєм критиками було названо виставу „Назар Стодоля” за Т. Шевченком режисера П. Колісника. Єдиною „сучасною” виставою на фестивалі була „Археологія” О. Шипенка режисера Київського молодіжного театру В. Більченка (на попередньому „Золотому леві” ця вистава була відзначена 2 премією). Таким чином, уже перші фестивалі продемонстрували розмаїття художніх орієнтирів українських театральних режисерів і різне бачення майбутнього національного театру.

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы