Технология социально-педагогической деятельности

План

І. Сутнісна характеристика поняття „вікова структура населення”.
1. Вікова структура населення.
2. Класифікація віку.
3. Соціально-педагогічна класифікація.
4. Завдання кожного віку.
а) природно-культурні;
б) соціально-культурні;
в) соціально-психологічні.
5. Вікова категорія „діти”.
ІІ. Чим на ваш погляд викликана велика кількість визначень понять „сім’я” в теорії соціальної роботи.
1. Поняття „сім’я” в теорії соціальної роботи.
2. Сутність поняття „сім’я”.

 

 

Кожна сім’я індивідуальна. Для того, щоб провести соціальну роботу з окремою сім’єю потрібно зрозуміти, яка це сім’я, які у неї проблеми і яку корекційну роботу потрібно з нею провести і чи потрібна корекція стосунків у цієї сім’ї. Саме тому потрібно знати  визначення сім’ї і знати які напрями і форми роботи з нею потрібно провести. Тому існує багато визначень „сім’я” в теорії соціальної роботи. Це викликано тим, що чим глибше і ширше ми будемо розуміти кожну сім’ю індивідуально, а не в загальному, тим ефективніша робота по уникненню проблем в кожній сім’ї окремо. Визначення „сім’я” для кожної сім’ї індивідуальне. Адже існує: неповна, первинна, вторинна, позашлюбна, молода, малодітна, багатодітна сім’я. І тому визначення сім’я повинно розглядатися ширше для уникнення різних проблем в кожній сім’ї індивідуально

Проблема вікової типології в соціальній роботі. Під віковою структурою населення розуміється співвідношення чисельності різних вікових груп людей, що створює базу для всіх розрахунків демографічного, соціального, економічного характеру. Вікова структура населення формується під впливом природного й механічного руху населення, людських втрат у періоди природних і соціальних катаклізмів .

Існують різні класифікації віку. У статистиці, наприклад, найчастіше використовують класифікацію віку Б. Урланіса: 0-2 роки - ясельний вік; 3-6 років - дошкільний вік дитинства; 7-15 років - шкільний вік дитинства; 16-24 роки - юність; 25-44 - зрілість; 45-59 років - повна зрілість; 60-69 років - літній вік; 70-79 років - рання старість, 80-89 років - повна старість, 90 років і більше - глибока старість.

Більшість вітчизняних соціальних працівників користується соціально-педагогічною класифікацією, де вікова періодизація зазвичай спів­відноситься з етапами соціалізації. Тут існують різні періодизації. На думку відомого російського вченого А. Мудрика, досить зручною із соціально-педагогічної точки зору є така вікова класифікація: дитинство (від народження до 1 року), раннє дитинство (1-3 роки), дошкільне дитинство (3-6 років), молодший шкільний вік (6-10 років), молодший підлітковий (10-12 років), старший підлітковий (12-14 років), ранній юнацький (15-17 років), юнацький (18-23 роки) вік, молодість (23-30 років), рання зрілість (30-40 років), пізня зрілість (40-55 років), літній вік (55-65 років), старість (65-75 років), довголіття (понад 70 років).

Наявність численних підходів до класифікації віків і численність їх типологій є наслідком складності, багатозначності й багатосторонності самого феномена «вік». Сучасні науки, які вивчають цей феномен, ще не виробили інтегративного уявлення про нього. У цих умовах практичний соціальний працівник мусить спиратися на власний професіоналізм, виходячи з конкретної мети і завдань своєї діяльності.

У межах цього підручника автори дотримуються такої логіки. На кожному віковому етапі перед людиною постає ряд завдань (проблем), від сприятливого чи несприятливого вирішення яких залежить її особистісний розвиток, особиста «доля». Віковий підхід у соціальній роботі має будуватися так, щоб забезпечити умови сприятливого вирішення цих завдань на кожному етапі життєдіяльності людини відповідно до норм цивілізованого суспільства.

Крім того, у руслі індивідуальної соціальної роботи з клієнтом на базі вікового підходу йому необхідно надавати конкретну допомогу з вирішення завдань (проблем), які перед ним стоять.

З тією чи іншою мірою умовності можна виділити три групи завдань кожного віку:

  • природно-культурні (досягнення на кожному віковому етапі визначеного рівня біологічного дозрівання, фізичного і статевого розвитку, що мають певні нормативні розходження в тих чи інших регіонально-культурологічних умовах);
  • соціально-культурні (пізнавальні, моральні, ціннісно-смислові), специфічними для кожного віку в конкретному соціумі, з одного боку, пред'являються особистості у вербалізованій формі інститутами й агентами соціалізації, а з іншого, що існують у вигляді визначених норм і цінностей у суспільній практиці, не збігаючись один з одним і нерідко взаємно суперечачи;
  • соціальна-психологічні (становлення самосвідомості особистості, її самовизначення в актуальному житті й на перспективу, самоактуалізація й самоствердження), які на кожному віковому етапі мають специфічний зміст і способи їх вирішення.

Якщо якесь завдання залишається невиконаним, то це або затримує розвиток особистості, робить його недосконалим, або спотворює осо­бистість. Можливий і варіант, коли те чи інше завдання, не розв'язане в певному віці, спочатку зовні не виявляється в розвитку особистості, але через певний період воно «спливає», що призводить до нібито немоти­вованих вчинків, рішень, змін в особистості.

До вікової категорії «діти (дитина)» ми відносимо осіб, які не досягли вісімнадцятиліття. Сюди з певною умовністю можна включити такі періоди:

- дошкільного дитинства /дитинство, молодший дошкільний вік (1-3 роки)/ і старшого дошкільного (3-6 років) віку;

- молодшого шкільного дитинства (6-10 років);

- підліткового дитинства (11-14 років);

- ранньої юності (15-17 років).

Коротко позначимо вікові характеристики дитинства (А. . Мудрик, В. Сластьонін, М. Михайленко).

1 2