Возрастная психология 3

План

1. Теорія розвитку спілкування Лісініної

2. Криза 6-7 років: причини, симптоми. Психологічний зміст.

3. Методи вікової психології. Біографічний метод

4. Розвиток психіки в пренатальний період.

5. Психологічна готовність до шкільного навчання та її основні компоненти.

6. Експериментальні методи у віковій психології.

7. Новонародженість як критичний період.

8. Особливості соціальної ситуації розвитку в молодшому шкільному віці.

9. Психолого-педагогічний експеримент та характеристика його основних етапів.

 

1. Теорія розвитку спілкування Лісініної

Велику роль спілкуванню з дорослими в розвитку Я-образу дитини відводила М. І. Лісіна. Образ самого себе у дитини, на її думку, є одним з продуктів спілкування. В її дослідженнях образ себе розкривається як специфічний продукт спілкування, оскільки сама природа комунікативної потреби полягає в прагненні людини пізнати саму себе за допомогою партнера по спілкуванню. Визначаючим фактором розвитку образу себе поряд з досвідом спілкування визнається і індивідуальний досвід дитини. Кожен з фактів вносить специфічний вклад в побудову образу себе. Головним джерелом образу себе у дітей в перші роки життя є спілкування з дорослими, перш за все близькими їм людьми, і саме у спілкуванні з ними дитина черпає впевненість в своїй абсолютній цінності. У дошкільників зберігається загальна позитивна самооцінка, її наявність обумовлює типову схильність дошкільників завищувати уявлення про свої можливості. Така самооцінка дуже корисна для розвитку дітей, оскільки заохочує їх ставити перед собою складні задачі і максимально мобілізувати сили для їх досягнення.

Самосвідомість визначається в 2,5-3 роки у використанні особових займенників, в прагненні до самостійності, негативізмі та ін. В усьому подальшому розвитку особистості розвиток відносин особистості (так, як вони виявляються в діяльності) випереджає відображення цих відносин в самосвідомості.

Завдяки самосвідомості ми усвідомлюємо невідповідність якостей нашої особистості соціально-моральним вимогам, ми усвідомлюємо також невідповідність наших психічних і фізичних можливостей нашим прагненням. Керуючись своєю самосвідомістю, людина формує своїми діями і вчинками нові якості особистості. Основні функції самосвідомості - розвиток і вдосконалення своєї особистості у відповідності з соціально-моральними вимогами суспільства і свідоме використання психологічних закономірностей своєї особистості для найбільш успішного перетворення природи і суспільства. Предметом усвідомлення стають ті якості особистості, які частіше за все піддаються соціальній оцінці і від яких в найбільшій мірі залежить репутація людини. Участь у суспільному житті формує суспільні почуття. Первинною умовою моральної самооцінки є соціальна оцінка поведінки дитини дорослими

Дитина починає оцінювати свої дії і вчинки, буквально повторюючи оцінки дорослих. Однією з найважливіших умов формування самооцінки є усвідомленість критеріїв моральної оцінки. Окремою особистістю вони засвоюються разом із засвоєнням всього соціально-історичного досвіду людства. Відповідно, соціально-моральна самооцінка так само, як інші сторони самосвідомості, визначається розвитком предметної свідомості. Оскільки моральні поняття - високо узагальнені поняття, то найбільше значення для засвоєння критеріїв моральної самооцінки є розвиток узагальнюючого мислення. Отже, в процесі усвідомлення зовнішнього світу і перш за все соціального світу і в міру цього усвідомлення здійснюється найбільш повне і адекватне самоусвідомлення. Яким має бути спілкування на різних етапах дошкільного дитинства, досліджено у працях М. І. Лісіної, яка виділила чотири якісно відмінних і онтогенетично послідовних форми спілкування дошкільників з дорослим.

ВИСНОВКИ про розвиток форм спілкування дошкільника з дорослим:

- у дослідженнях М. І. Лісіної визначено чотири якісно відмінних і онтогенетично послідовних форми спілкування дошкільників з дорослим;

- форми спілкування дошкільників з дорослим розрізняються між собою за місцем спілкування у життєдіяльності дитини, змістом комунікативної потреби, мотивом і засобами спілкування, значенням для психічного і особистісного розвитку дитини;

- протягом дошкільного дитинства послідовно змінюються такі форми спілкування: ситуативно-особистісне, ситуативно-ділове, позаситуативно-пізнавальне, позаситуативно-особистісне.

 

2. Криза 6-7 років: причини, симптоми. Психологічний зміст.

Діти 6-7-річного віку у зв'язку із загальним (психічним та особистісним) розвитком виявляють виразне прагнення посісти нове, значущіше становище у житті, виконувати нову, важливу не лише для них, а й для оточення роботу. Реалізуючи це прагнення, вони вступають у суперечність зі стилем свого життя, їх перестає тішити гра. Дошкільний період закінчується кризою семи років. Вона проявляється у втраті дитячої безпосередності, замкнутості, дещо штучній поведінці дитини, клоунаді, кривлянні й маніженні. Дитина починає диференціювати внутрішню і зовнішню сторони своєї особистості, усвідомлювати зміст своїх переживань (сердита дитина розуміє, що вона сердита), узагальнювати їх. Ще однією ознакою кризи семи років є симптом "гіркого цукерка", коли дитині погано, але вона цього не показує. Дорослі опиняються перед новими труднощами у вихованні, бо малюк стає важкокерованим, а часом і взагалі некерованим.

Основою цих проявів є узагальнення переживань. Це означає, що у дитини сформувалося нове внутрішнє життя - життя переживань, яке прямо і безпосередньо не накладається на її зовнішнє життя. Майже всі діти 6-7-річного віку готові до навчання і хочуть іти до школи, у багатьох, однак переважає зовнішня мотивація: "В мене буде портфель", "Я піду з букетом квітів" та ін. Саме в цьому прагненні закорінені можливості подолання кризи семи років, адже вступ до школи засвідчує перехід до нової, суспільно значущої та суспільно оцінюваної діяльності - навчання. Дуже важливо, щоб ці зміни у житті дитини узгоджувалися з її внутрішньою потребою.

Незалежно від того, коли дитина пішла до школи, в 6 чи 7 років, вона в певний момент свого розвитку проходить через кризу. Дитина приходить до усвідомлення свого місця в світі суспільних стосунків. Вона відкриває для себе значення нової соціальної позиції - позиції школяра, пов'язаної з навчальною діяльністю, яка високо цінується дорослими.

У цей час відбувається втрата тих якостей "дитячості", які визначають дошкільника. Дошкільному періоду властиві цілісність особистості та нерозчленованість процесу її розвитку. Реакціям дошкільників притаманні безпосередність, імпульсивність, щирість, ситуативність.

Поява нового рівня довільності породжується появою позаситуаційної поведінки, із звільненням від влади емоцій. Дитина перестає сліпо керуватися власними реакціями. Емоції припиняють визначати її поведінку тоді, коли стають предметом свідомості, вони трансформуються, протікають по-іншому, аніж коли переживались: стають більш інтелектуалізованими, незалежними від наявної ситуації.

 

1 2 3 4 5

Похожие работы