Законные и подзаконные правовые акты

Основним законом є Конституція  держави, яка має найвищу юридичну силу і втілює принцип верховенства права. Термін „конституція” з латинської мови означає  ”устрій”, „засновую”. Вважається, що поштовхом для використання латинського слова як юридичного поняття послужило його вживання у заголовках правових актів Стародавнього Риму: “Rem Publicum Constituere… “, що означало “Римський народ встановлює…”.

Іноді конституціями називалися окремі акти імператора. В епоху Середньовіччя – акти, в яких закріплювалися привілеї та вольності феодалів, наприклад, Велика хартія вольностей 1215 року в Англії. І лише в Новий час формується розуміння конституції як основного закону суспільства.

У XVI столітті у Франції починає вживатися термін “Lex fundamentalis”, тобто “основний закон” [19, c. 64]. Термін було введено в науковий обіг публіцистами-тираноборцями, які уявляли собі існування в державі найвищого закону, що обмежував би владу монарха-самодержця. Першими конституціями були американська (1787 року) та французька (1789 року).

Особливістю конституції як правового акта є те, що вона:

- є актом найвищої юридичної сили, що об’єктивізує політичну волю народу як носія суверенітету і єдиного джерела державної влади;

- є головним, найважливішим нормативно-правовим актом у системі джерел національного права;

- є політико-правовим документом установчого характеру, яким визначено найважливіші державно-правові інститути;

- є загальнодержавним правовим актом, тобто її дія однаково поширюється на всю територію держави;

- визначає принципи взаємовідносин держави і суспільства та держави і окремих соціальних груп;

- закріплює правовий статус особи і цим визначає принципи взаємовідносин держави і особи;

- це закон, що визначає принципи регулювання суспільних відносин і є юридичною базою для інших галузей права та основою правової системи в цілому;

- має перспективний характер, тобто поєднує закріплення існуючих суспільних відносин із програмними положеннями, чим визначає перспективи розвитку суспільства і держави

Іншими словами, вона визначає не тільки те, “як є насправді”, а й те , “як має бути” в майбутньому;

- має найвищу юридичну силу, що відображає її верховенство в системі національного законодавства, тобто пріоритет перед іншими правовими актами, а тому жоден документ не повинен їй суперечити;

- відзначається підвищеною стабільністю, а тому вона має постійний характер, для неї встановлено особливий порядок прийняття та внесення до неї змін і доповнень.

Далі хочу зауважити, що закони поділяються на окремі види за різними критеріями:

- конституційні закони – органічно поєднанні з Основним Законом нормативні акти, які приймаються в порядку, передбаченому розділом ХІІІ Конституції України, або якими вносяться зміни чи доповнення до Конституції;

- звичайні закони – нормативні акти, що приймаються на основі і на виконання Конституції і визначають основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері (наприклад, Закон України „Про вищу освіту”). Звичайні закони приймаються простою більшістю від конституційного складу Верховної Ради України;

- надзвичайні закони – нормативні акти тимчасового характеру, які приймаються за надзвичайних обставин і можуть призупиняти дію чинних у відповідній сфері законів (наприклад. для забезпечення безпеки громадян у разі катастроф, епідемії, захисту конституційного ладу при спробі захоплення державної влади шляхом насильства);

- кодифіковані закони – нормативні акти, затверджені законами, в яких узагальнюються і систематизуються норми права, що регулюють певну групу суспільних відносин. Кодифіковані закони приймаються у формі кодексів і Основ законодавства (наприклад, Митний кодекс України, Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування);

- тимчасові закони – нормативні акти, які затверджують, змінюють,  зупиняють, скасовують, денонсують інші нормативні акти або мають допоміжне значення для їх застосування (наприклад,  Закон України „Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини  у цивільних, сімейних та кримінальних справах”) [16, c. 75].

Отже, важливість аспектів суспільних відносин, які врегульовуються законами, зумовлює те, що іноді вони визначаються конституцією. Наприклад, згідно Конституції України виключно законами визначаються: права, свободи і обов’язки громадян та їх гарантії; громадянство та правосуб’єктність фізичних осіб; права корінних народів і національних меншин; порядок застосування мов; засади використання природних ресурсів; основи соціального захисту фізичних осіб; правовий режим власності; правові засади і гарантії підприємництва; засади зовнішніх відносин і митної справи; засади регулювання демографічних і міграційних процесів; засади утворення об’єднань громадян; територіальний устрій; судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, прокуратури, органів слідства, дізнання, нотаріату, органів виконання покарань, адвокатури; місцевого самоврядування; основ національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку; правовий режим державного кордону, воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації; організація та порядок проведення виборів і референдумів, діяльність Верховної Ради України, статус народних депутатів; засади цивільно-правової відповідальності та діяння, які є злочинами, адміністративними, дисциплінарними проступками та відповідальність за них.

Таким чином, виключно законами встановлюються: державний бюджет і бюджетна система; система оподаткування, податки і збори, засади створення і функціонування фінансового, грошового, інвестиційного, кредитного ринків; статус національної та іноземних валют на території України; порядок направлення підрозділів Збройних Сил до інших держав; порядок допуску та умови перебування збройних сил інших держав на території України; одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних стандартів; порядок використання і захисту державних символів; державні нагороди; військові звання, дипломатичні ранги, інші спеціальні звання; державні свята; порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального; оголошення амністії (ст. 92 Конституції України) [1, ст. 141].

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Похожие работы