«Досліди» М.Монтеня

як він, у античній історії та літературі. Кожне есе містить притчі, історії, сюжети з античного життя. Усе це було ближче тогочасній просвітленій людині – і в культурному, і часовому вимірі (Монтень жив на 400 років раніше від нас, коли античні книжки у монастирях ще зберігалися в оригінальному вигляді. ). Інколи засилля античних імен, сюжетів та важко зрозумілого підтексту відлякує, але, розібравшися у світогляді автора, ми бачимо, що для нього антична історія та література була тим, чим для античних авторів – міф. Маса латинських цитат, вживання імен античних героїв, письменників, правителів, полководців як загальних назв. . . Усе це – зріз тогочасної культури. Втім, до двадцятого століття усе це було необхідно кожній людині, що претендувала на звання освіченої.

 Праця життя Монтеня вповні втілила всі його погляди на життя, всі найсерйозніші й найсміливіші сподівання. Треба неодмінно підкреслити надзвичайну жанрову насиченість “Дослідів”: взявши за об’єкт своїх роздумів якусь тему або предмет, Монтень дає вичерпну характеристику – після прочитання книги не виникає жодних питань, не залишається почуття недовисказаності. В стилі “Дослідів” багато запозиченого у середньовічних латинських наукових, філософських трактатів, надто ж у тих самих схоластів, які, безжально критикуючи та переробляючи, однаково донесли до епохи Відродження твори античних філософів. Отже, неможна казати про те, що кожне есе “Дослідів” займає своє місце, що всі вони взаємопов’язані і послідовно витікають одне з одного. Хоча, звичайно, ніщо не буває випадковим.

 У передмові до першої книги Монтень каже, звертаючись до читачів “Дослідів”: “Це щира книга, читачу. Вона від самого початку попереджує тебе, що я не ставив собі жодної іншої мети, окрім родинної та окремої. Я аніскільки не турбувався ані про твою користь, ані про свою славу

Сили мої недостатні для подібної задачі. Призначення цієї книги – приносити своєрідне задоволення моїм рідним та друзям: втративши мене (а це відбудеться у близькому майбутньому), вони зможуть розшукати в ній деякі сліди мого характеру, моїх думок. Мої недоліки постануть тут як живі, і весь мій вигляд такий, яким він був дійсно. Таким чином, зміст моєї книги – я сам, а це зовсім не причина, щоб ти віддавав своє дозвілля предметові настільки легковажному й неважливому. Тож прощавай!”

 Немає потреби перелічувати усі глави “Дослідів”, позаяк це дуже великий за обсягом твір, і сам перелік назв, навіть без коментарів, заважатиме діяти аналітичній думці. Отже, корисніше буде взяти для розгляду по одному есе з кожної з трьох книг, проаналізувати їх побудову і зробити відповідні висновки.

КНИГА ПЕРША. Глава 49 “Про старовинні звичаї”.

 Есе починається спостереженнями на тему моди. Монтень помічає, що мода є швидкоплинною та мінливою, і людина так само легко сміється з учорашньої моди, як завтра сміятиметься з сьогоднішньої. “. . . Відкинуті форми часто знов починають користуватися загальним визнанням, щоб невдовзі знов опинитися у загальній зневазі”. Звичаї, отже, усталюють моду, змушують людські погляди та звички модифікуватися в одному руслі.

 Далі Монтень наводить приклади звичаїв, котрі повинні довести безперервну змінність речей. Тут нам відкривається цікава панорама дивних звичаїв людей Давнього Риму. Очевидно, усі ці примхи та забаганки по-своєму витончених римлян здавалися смішними

1 2 3 4 5

Схожі роботи