Європейський напрям зовнішньої політики України

style="text-align: Розвиток політичних, економічних та культурних відносин з Францією, незважаючи на те, що Україна особливо зацікавлена у них і що Міністерство закордонних справ традиційно скеровує у посольство до Парижа свої кращі дипломатичні кадри, відбувається не дуже активно. Тут позначаються традиційно добрі відносини Франції з Росією, бо у відносинах з Україною Париж зважав на позицію Москви.

Після проголошення Україною незалежності Франція визнала її 27 грудня 1991 p. , а вже 24 січня наступного року були встановлені дипломатичні відносини. У червні 1992 p. , під час візиту Президента України Л. Кравчука до Франції, було підписано Договір про взаєморозуміння і співпрацю, який і дотепер є підґрунтям двосторонніх відносин.

Але рух, спрямований на подальший розвиток взаємовідносин на основі підписаного договору, загальмувався. Не остання роль належала тому, що російська дипломатія пропагувала тезу про "тимчасовість" української незалежності. Невідповідно трактувалися Біловезькі угоди. Це призвело до того, що французький загал, зокрема в засобах масової інформації, почав сприймати СНД як нову назву СРСР. До посольства України надходили листи із адресою: "Посольству СНД. Україна". У газетах з'явилася рубрика "СНД", де вміщувалися повідомлення про ту чи іншу республіку колишнього СРСР.

Матеріалів про Україну публікувалося в пресі мало та й, здебільшого, вони не були прихильними до її незалежності. Розробка договірно-правової основи просувалася повільно: вдалося підписати тільки абсолютно необхідні двосторонні угоди (про ядерну безпеку, транспортні перевезення, морське риболовство та ін. ). Вичікувальна позиція, зайнята керівництвом Франції стосовно розбудови відносин з Україною, пояснювалася то наявністю на нашій території ядерної зброї, то загрозою ЧАЕС

Результатом такого підходу було те, що договір, підписаний у червні 1992 p. , був ратифікований Національними зборами Франції лише 14 лютого 1996 р.

Однак поступово процес розбудови відносин між країнами став набирати обертів, і нині можна констатувати: вони цілком прийнятні, створено необхідну основу для їх розширення та поглиблення, хоча, на жаль, вони не відповідають потенціалу обох країн. На наше переконання, вони могли б виконувати вагомішу роль у розв'язанні завдань міжнародної безпеки і європейського та євроатлантичного співробітництва.

Україна знайшла розуміння і підтримку Парижа під час вирішення низки важливих проблем. Зокрема, завдяки йому питання про ЧАЕС увійшло в порядок денний засідань "великої сімки"; Франція під час приєднання України до ДНЯЗ у формі декларації підтвердила її гарантії безпеки, підтримала укладення Хартії Україна - НАТО про особливе партнерство, вчасно ратифікувала Угоду Україна - ЄС, сприяла позитивному розв'язанню питання про участь українського контингенту в миротворчих операціях у колишній Югославії, прийняттю України до Ради Європи.

Стали частішими і вагомішими контакти двох сторін на різних рівнях. Президент Л. Кучма декілька разів мав зустрічі з президентом Французької республіки Ж. Шираком, під час яких відбувся корисний обмін думками.

У січні 1997 р. Л. Кучма здійснив офіційний візит у Францію, в межах якого відбулися переговори з Ж. Шираком, міністром закордонних справ Е. де Шареттом, міністром-делегатом зовнішніх економічних зв'язків І. Галланом, головою Національних зборів Ф. Сенном, представниками ділових кіл. Ці зустрічі та переговори засвідчили значний прогрес у поглядах французького керівництва на роль України у Східній Європі,

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні