Європейський напрям зовнішньої політики України

р. визнала незалежність України; 17 січня 1992 р. між двома державами були встановлені дипломатичні відносини. Через місяць, 17 лютого, посол ФРН у Києві фон Бассевітц вручив вірчі грамоти і став першим послом іноземної держави в Україні, а 16 березня 1992 р. офіційно розпочало роботу посольство України в Бонні. У Німеччині працює відділення посольства в Берліні (консульський округ -Берлін та так звані "нові" федеральні землі на території колишньої НДР).

Індикатором стану двосторонніх відносин є взаємні візити вищого керівництва, оскільки вже сам факт їх здійснення засвідчує наявність у політичного істеблішменту прагнення до зміцнення різнопланових зв'язків. Підтримка Німеччини - визнаного лідера інтеграційних процесів на континенті - означає для України готовність Європи співпрацювати з нею як із перспективним, передбачуваним партнером, визнання її вагомим чинником політичної стабільності в європейському просторі.

Важливим етапом у розвитку відносин між двома країнами став 1993 рік, коли відбувся візит в Україну Федерального канцлера ФРН Г. Коля. Було укладено рамковий документ - Спільна декларація про основи відносин між Україною та ФРН, а також угоди про широкомасштабну економічну співпрацю, взаємний захист інвестицій. В цьому ж році Київ відвідали віце-канцлер, міністр закордонних справ К. Кінкель, міністр оборони Ф. Рюе, інші високі посадові особи ФРН, декілька делегацій Бундестагу. Німеччина приймала Прем'єр-міністра України, міністрів, депутатів Верховної Ради.

Поглибленню військового співробітництва між двома країнами сприяв візит міністра оборони України до ФРН 11-13 квітня 1994 р. Загалом у межах Програми військової співпраці між Збройними Силами України та Бундесвером в 1994- 1995 pp. відбулося 20 робочих зустрічей.

У липні 1995 р. з візитом до ФРН завітав Президент України Л

Кучма. Федеральний канцлер Г. Коль, інші керівники держави, представники майже всіх впливових партій підтвердили зацікавленість в існуванні на мапі Європи міцної та незалежної України, в її подальшому утвердженні в політичному, економічному та правовому європейському просторі. Усвідомлюючи нагальну необхідність конкретизації двостороннього співробітництва, керівник федерального уряду запропонував утворити нову форму німецько-українських міжурядових контактів - регулярний обмін міжвідомчими делегаціями, які визначатимуть шляхи та пріоритетні напрями розвитку двосторонньої співпраці, насамперед, в економічній сфері.

Відповідно до цього рішення, за особистим дорученням канцлера, у жовтні того ж року Київ відвідала делегація статс-секретарів Федерального уряду, а у травні 1996 р. до Бонна відряджалася представницька делегація уряду України, очолювана віце-прем'єр-міністрами Р. Шпеком та І. Курасом. За визнанням української та німецької сторін, ці візити були успішними, діловими, конструктивними.

На початку вересня 1996 р. Україну відвідав Г. Коль. Одним із основних та вагомих результатів цього візиту стало досягнення дійсно довірливих, партнерських відносин між Президентом України та Федеральним канцлером Німеччини. Вони наголосили, що й надалі підтримуватимуть постійні контакти, зокрема у формі телефонних розмов. Було продовжено практику обміну урядовими делегаціями. Лейтмотивом візиту, як і всього розвитку двосторонніх відносин за останні роки, стала фраза Г. Коля: "Україні потрібна Європа, а Європі потрібна Україна".

Третього грудня 1998 р. відбувся робочий візит міністра закордонних справ Б. Тарасюка до ФРН, який став першим контактом на високому рівні після сформування нового Федерального уряду. В ході його переговорів з

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні