Європейський напрям зовнішньої політики України

"Вже можна говорити про відносно стабільні рамкові умови. Внесено низку позитивних змін у законодавство. Але втілення в життя ухвалених на папері прогресивних положень відбувається дуже повільно. Актуальною залишається проблема корупції серед державних службовців". Окрім того, на думку експертів, німецьким підприємцям катастрофічно не вистачає інформації про український ринок, стосовно якого постійно змінюється законодавство. Існування цих проблем стримує від вкладання грошей в українську економіку передусім середніми підприємствами, що становлять більшість у Німеччині. Але й вони поступово починають демонструвати підвищений інтерес до українського ринку. Для прикладу А. Фогт назвав такі фірми, як виробник будівельних матеріалів "Кнауф" і виробник кабельних систем для автомобілів "Леоні". Він стверджує, що за останній час в Україні німців найбільше цікавлять енергетичний сектор, будівельна галузь та телекомунікація.

Безперечно, передумовою позитивного розвитку політичного співробітництва між Україною та ФРН є значний збіг інтересів і спільність позицій з проблемних питань сучасного міжнародного життя. Наочним прикладом саме такого розвитку відносин є успішна співпраця у сфері вивезення та знищення ядерної зброї, що була на території України. Плідно співпрацюють обидві держави і в межах багатосторонньої дипломатії. Регулярними стають політичні консультації з різних питань діяльності ООН, ОБСЄ та інших міжнародних організацій і структур.

Обидві сторони підходять до питання розвитку відносин творчо, шукаючи нетрадиційних рішень. Підтвердження цього підходу - проект розвитку політичної співпраці в "трикутнику" Україна - Німеччина - Польща

За зразок було взято "Веймарський трикутник" ФРН -Франція - Польща, який існує з 1991 р. і є практикою проведення неформальних зустрічей на рівні міністрів закордонних справ, а також тристоронніх політичних консультацій на рівні МЗС. Керівництво країн підтримало ідею, оскільки це сприятиме стабільності на європейському континенті, а також входженню України до економічних європейських структур і використанню Німеччиною та Польщею чорноморського транспортного шляху і кавказьких енергоносіїв. Відкриваються сприятливі можливості для залучення німецького капіталу на інвестування донецьких шахт. У жовтні 1996 р. у Дюссельдорфі відбувся тристоронній семінар "Німецько-українсько-польські стосунки", а в листопаді того ж року в Бонні - тристоронній семінар "Безпека для нової Європи"; до участі в ньому запрошено також французьких представників.

Яким би важливим не був політичний напрям двосторонніх відносин, найпріоритетнішою виявилася конкретна економічна віддача від такого співробітництва. Україна увійшла до десятки головних торговельних партнерів Німеччини у Центральній і Східній Європі й упевнено посідає друге місце після Росії в торгівлі ФРН з країнами СНД та Балтії. Домінуючими статтями українського імпорту є продукція машинобудування, автотранспортні засоби, електротехнічні вироби.

Серед країн Європейського Союзу Німеччині належить провідне місце у зовнішньоторговельному обороті України. Частка Німеччини в експорті України у країни ЄС за останні роки становить 28-32% експорту. Це означає, що у найближчому майбутньому ці дві країни залишаться основними торговельними партнерами України в Європі й слугуватимуть барометром чи орієнтиром і для інших країн регіону стосовно можливості плідної співпраці та налагодження взаємовигідних зв'язків із Україною.

У товарній структурі експорту продовжують домінувати товари металургійної та текстильної промисловості, з певним зниженням хімічної галузі. Водночас привабливим виглядає (хоча і незначне) зростання технічних засобів. Загалом експорт України у Німеччину характерний домінуванням товарів низької технологічної переробки з низьким рівнем доданої вартості.