Адміністративно-правове регулювання у сфері соціального розвитку і культури

План

1. Загальні засади адміністративно-правового регулювання у галузі соціально-культурної сфери.  

2. Адміністративно-правове регулювання культурою та туризмом.  

3. Адміністративно-правове регулювання в сфері соціального захисту населення  

Список  літератури.  


1. Загальні засади адміністративно-правового регулювання у галузі соціально-культурної сфери.

Управління соціально-культурним будівництвом тісно пов’язане з управлінням економікою, адміністративно-політичною та міжгалузевою сферами. Взаємозв’язок галузей настільки тісний, що кожна окрема не може розвиватися планомірно, хоча специфіка галузей очевидна і її не можна ігнорувати. Специфічність зазначеної сфери полягає в тому, що в ній розглядаються конкретні питання забезпечення та захисту гарантованих Конституцією України (далі – Конституції) прав і свобод громадян у культурній, соціальній та пов’язаних з ними сферах. Це сфера громадського (нематеріального за своїм характером) життя людей, пов’язана з їх освітою, вихованням, інтелектуально-культурним розвитком, охороною їх здоров’я, соціальним забезпеченням та задоволенням інших соціально-культурних потреб людини.

Культурні права громадян – група конституційних прав і свобод людини, спрямованих на забезпечення культурних і духовних потреб особи. В Україні до цих прав належать право на освіту (ст

53 Конституції) та свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54 Конституції), крім того, держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування, дбає про розвиток фізичної культури і спорту (ст. 49 Конституції), громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (ст. 46 Конституції), кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст. 45 Конституції), сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ст. 51 Конституції).

У статті 1 Конституції визначено, що Україна є демократичною, соціальною, правовою державою, тобто організацією суспільства, в якій втілюється принцип верховенства права та панування соціальної справедливості, держава через систему норм права виступає нормативним, формальним регулятором суспільних відносин. Здійснюючи таку діяльність, держава через систему своїх органів сприяє життєдіяльності як суспільства в цілому, так і кожної особи зокрема шляхом забезпечення основних прав і свобод людини, її соціальної захищеності. Термін “соціальна” підкреслює, що держава бере на себе піклування про матеріальний добробут громадян, забезпечує соціальну захищеність суспільних та індивідуальних інтересів.

Соціально-культурна діяльність української держави – складна й багатогранна сфера суспільного життя, яка включає в себе функціональне об’єднання установ та організацій, що здійснюють громадсько-політичну і культурно-виховну роботу. Тому цілком справедливо до основних функцій державного управління соціально-культурною сферою віднести: створення сприятливих умов для відтворення населення країни; збереження здоров’я та працездатності населення; організацію професійної підготовки кадрів для народного господарства; зміцнення сім’ї та турботу про підростаюче покоління; збереження та примноження культурного надбання; організацію відпочинку, дозвілля населення; створення сприятливих умов для зайняття наукою, туризмом, спортом.

Для вирішення зазначених завдань держава будує відповідні державні органи, які виконують владні функції на засадах централізованого управління та єдиноначальності. Від управління іншими сферами зазначена сфера відрізняється тим, що в ній перевага віддається регулюванню відносин, владно-розпорядчі методи застосовуються скоріше як виняток.

Тобто регулювання соціально-культурної діяльності держави

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні