Адвокатура України

План

 

1. Виникнення поняття «адвокатської таємниці»
2. Поняття адвокатська таємниця
3. Охорона адвокатської таємниці:  етика, деонтологія, право

1.     Виникнення поняття «адвокатської таємниці»

Поняття адвокатської таємниці періоду появи „Прав, за якими судиться малоросійський народ" є цілком сформованим і стає загально поважним через розкриття його змісту. Іншими словами, в згадуваному джерелі йдеться, по суті, про адвокатську таємницю: „Поверенньїй. . . ежели, что-либо. . . вьідаст противной его стороне или, к ней пристанеть, й в пользу ея, а во вред дела, то такого поверенного должно удалить от производства" .

Правову регламентацію Інститут адвокатури дістав за Судовими статутами від 20 листопада 1864 р. Присяжний повірений не міг діяти в суді в ролі повіреного роти своїх батьків, дружини, дітей, рідних братів, сестер тощо. Він не міг бути повіреним в один і той же час обох сторін, які сперечалися, і не мав права переходити в одній І тій же справі від однієї  сторони до Іншої!

Подальший розвиток досліджуваних Інститутів відбувається для українського права в складних історичних умовах, які визначаються особливостями формування права в Радянській Україні, Західній Україні, Закарпатті та Північній Буковині. Після воз’єднання українських земель з Радянською Україною діяльність адвокатури регулювалась єдиним законодавством СРСР.

В Радянській Україні з 2 жовтня 1922 р. діяло Положення про адвокатуру, затверджене постановою ВУЦВК. 6 ньому йшлося про колегії оборонців, однак, визначення адвокатурі не дається ; поняття „адвокатура" та „колегія оборонців" не розмежовуються, поняття „адвокатська таємниця" також не визначається. В той же час, поняття „оборонець" трактується ширше, ніж поняття „захисник-адвокат", оскільки до оборони допускаються близькі родичі, представники підприємств, державних установ тощо.

20 жовтня 1929 р. Набрав чинності статут про колективні форми роботи колені оборонців в зв’язку із скасуванням приватної практики.

Діяльність даної колегії визначається як професійна Поняття „адвокатура" не вживається, а поняття „адвокатська таємниця" не визначається.

В 1962 р

Указом Президії Верховної  Ради СРСР затверджено Положення про адвокатуру в УРСР. Відповідно до його ст. І адвокатура республіки ототожнювалась с колегією адвокатів - формою професійного об єднання, а визначення поняття „адвокатура" не дається. Колегія адвокатів ототожнюється з добровільним об єднанням осіб, які займаються адвокатською діяльністю. В Положенні йдеться про зміст адвокатської таємниці (ст. 31(б]ст. 32: „Адвокат не має права прийняти доручення на ведення справи. . . коли він уданій справі раніше давав юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать Інтересам особи, яка звернулася з клопотанням про ведення справи, та адвокат не повинен розголошувати відомості, які йому стали відомі від довірителя в зв’язку з наданням юридичної" допомоги у даній справі адвокат не може бути допитаний як свідок про обставини справи, які стали йому відомі у зв’язку з виконанням обов’язків захисника уданій справі".

Окрім цього, зміст адвокатської таємниці визначався і ст. . 61 Кримінально-процесуального кодексу УРСР.

В Законі „Про адвокатуру в СРСР" (1979 р. ) поняття адвокатури дається на описовому рівні : ". . . сприяє охороні прав і законних інтересів громадян І організацій". В той же час, в ст. 2 цього Закону йдеться про організацію та порядок діяльності, права та обо’язки адвокатів. Саме в цій статті і в цьому Законі неясно адвокатура як правовий інститут. Стаття 7 його закладає струмку систему адвокатської таємниці : „Адвокат не має права прийняти доручення про надання юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі