Афганістан на початку ХХ століття

План

Вступ. 3

Проголошення незалежності 4

Соціальні реформи та опір традиціоналістів. 6

Висновок. 11

Література. 12

Вступ

На початок XX ст. Афганістан перебував у політичній залежності від Велико­британії. Нав'язана Лондоном в 1879 р. Гандамакська угода передбачала відмову Афганістану від самостійної зовнішньої політики та вільну діяльність в країні британських торгових представництв. Лондон повністю контролював зовнішню політику країни. Афганістан був бідною та відсталою країною, в якій зовсім не існувало залізниць, а єдиним державним підприємством був військовий завод. Торгівля Афганістану перебувала в руках вихідців із Індії та Ірану або місцевих таджиків. У багатьох регіонах центральна влада лише номінально контролювала ситуацію, оскільки реальними господарями були місцеві багачі та племінні ватажки. Винятковий вплив на всі сторони життя Афганістану мало духовенство, яке керувало шаріатськими судами та освітніми закладами. Світської системи освіти в країні не існувало.

Проголошення незалежності

У ході Першої світової війни емір Хабібулла-хан (1872—1919), який правив Афганістаном із 1901 p. , змушений був зважати на посилення в країні протурецьких та націоналістичних настроїв. Оголосивши нейтралітет, Хабібулла-хан намагався маневрувати між політичним тиском Великобританії та настроя­ми своїх підданців. Поміркованість урядової політики сильно підірвала престиж еміра. Усвідомлюючи небезпеку ситуації, що склалася в Афганістані, емір Хабі­булла-хан спробував радикально зміцнити свій авторитет. 2 лютого 1919 р. він надіслав до британського віце-короля Індії лорда Фредеріка Джона Челмсфорда листа, у якому вимагав відновити міжнародний суверенітет Афганістану й допус­тити афганську делегацій) на Паризьку мирну конференцію. Однак спроба зміни політики виявилася запізнілою

У ніч з 19 на 20 лютого 1919 р. еміра Афганістану було вбито у мисливському таборі поблизу Джелалабада. Вже наступного дня, 21 лютого 1919 р. , у різних кінцях країни проголошено двох нових правителів — у Джелалабаді брата вбитого — Насруллу-хана, а в Кабулі — третього сина Хабі-булли-хана — Амануллу-хана (1892—1960). Після нетривалих вагань гарнізон Джелалабаду перейшов на бік Аманулли-хана й, арештувавши Насруллу-хана разом із його прибічниками, вислав їх до Кабула. Звинуваченого в організації вбивства Хабібулли-хана Насруллу-хана 13 квітня 1919 р. засуджено до пожиттєвого ув'язнення, а полковника Алі Різу, який безпосередньо виконав замах — страчено.

На престолі Афганістану закріпився тісно пов'язаний із рухом молодо-афганців емір Аманулла-хан (1919—1929). Намагаючись зміцнити свій авторитет, а водночас консолідувати ворогуючі племінні об'єднання, у день своєї коронації 28 лютого 1919 р. він оголосив Афганістан незалежною країною. Аманулла-хан заявив, що не збирається виконувати укладених раніше із Великобританією угод та домовленостей. У відповідь Лондон почав стягувати до афгано-індійського кордону значні військові сили, які загалом склали 340 тис. солдатів та офіцерів. Шукаючи союзників у антибританській боротьбі, Аманулла-хан вислав дипло­матичну місію до Москви, а згодом, розраховуючи на повстання пуштунських племен в Індії, оголосив британцям джихад. 27 березня 1919 р. більшовики де-факто визнали незалежність Афганістану й послали Амануллі-хану вантаж зі зброєю. Натомість афганці перестали підтримувати Бухару, яка зазнала радянської агресії.

Бої на афгано-індійському кордоні почалися 3 травня 1919 р. в районі Хайберської ущелини. Афганська армія налічувала, за різними оцінками, від 40 до 60 тис. бійців. На першому етапі боїв, що тривав до 25 травня, перевага була на боці численніших, краще оснащених та ліпше навчених британців. Ситуа­ція почала змінюватися після того, як 26 травня,

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні