Алотропні модифікації 4 групи головної підгрупи (оксиген, сульфур, телур, селен, полоній)

з тим що він постійно є супутнім хімічно подібного йому телура.

Неметал, існує в кількох модифікаціях (див.  алотропія), з яких найстійкішим є т. зв. металічний С. , сірого кольору, напівпровідник, дуже чутливий до світла.  Густина 4,807; tплав 221оС, tкип 685,3оС. У хім. відношенні С. майже повний аналог сірки.

Сер. вміст С. в земній корі 5х10-6 % (мас). Природні сполуки С. г. ч. є похідними селеноводню Н2Se, як правило, знаходяться в суміші з сульфідами мідно-цинкових колчеданних, мідно-кобальтових і поліметалічних руд. У самост. вигляді мінерали С. зустрічаються рідко. Всього відомо 40 мінералів: мінерали групи лінеїту (селеніди Со, Сu, Ni); гуанахуатит Bi2Se3, доунеїт SeO, фероселіт FeSe2 (68–72%), клаустоліт PbSe (27–28%),блокіт NiSe (68%), науманіт Ag2Se (23–29%) та ін.

За запасами селену найбільш значні магматичні мідно-нікелеві, гідротермальні мідно-молібденові, мідно-колчеданні та інфільтраційні селен-уран-ванадієві родовища, з яких практично і добувається майже весь С. при вмісті в рудах 0,04-0,004%.

Багаті родовища належать до кобальт-селенідо-телурової (Акджілга, Киргизстан; Верхньо-Сеймчанське, РФ), селенідної (Пакахака, Болівія; Сан-Андреасберґ, 

org/wiki/%D0%9D%D1%96%D0%BC%D0%B5%D1%87%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0">Німеччина; Сьєрра-де-Уманго, Аргентина), уран-селенідної (Шинколобве, Заїр; район оз. Атабаска, Канада) і золото-телурової (Нагіаг, Фатце-Байа, Румунія) формацій.

Значні кількості селену отримують із відходів мідно-електролітних виробництв, в якому селен присутній у вигляді селеніду срібла. Застосовують кілька способів отримання:

  • окислювальне випалення з сублімацією SeO2;
  • нагрівання шламу з концентрованою сірчаною кислотою, окислення сполук селену до SeO2 з його подальшою сублімацією;
  • окисне спікання з содою, конверсія отриманої суміші сполук селену до сполук Se (IV) та їх відновлення до елементарного селену дією SO2.

У промисловості одержують С. випалюванням відходів сірчанокислотного, целюлозно-паперового виробництва, а також анодних шламів мідь-електролітних заводів.

Селен краще проводить електричний струм при освітленні, а тому широко використовується в фотоелементах. До 1940 р. ХХ ст. застосування С. було обмежене. У післявоєнні роки С. став широко застосовуватися в напівпровідниковій техніці, для виготовлення фотоелементів, у вимірювальній апаратурі, телебаченні, сигналізації, в металургії як легуюча добавка до різних сталей і сплавів кольорових металів, як барвник у склоробній промисловості тощо.

 


Використана література

  1. Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: «Донбас», 2004. — ISBN 966-7804-14-3.
  2. Н. С. Зефиров Химическая энциклопедия / Н. С. Зефиров. — Москва: Большая Российская Энциклопедия, 1995. — Т. 4. — С. 53. — 639 с. — (5 томов). —20 000 экз. — ISBN 5852700924
  3. Игорь Иванов. Разгадана загадка полония (рус. ) 1 (12. 07. 07). — «Вычисления, проведенные чешскими исследователями, дали ответ на вопрос, давно мучивший физиков: почему полоний предпочитает кубическую кристаллическую решетку?» Проверено 4 мая 2010.

 

 

1 2 3 4 5