Аматорське театральне мистецтво Рівненщини як соціокультурний феномен
АМАТОРСЬКЕ ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО РІВНЕНЩИНИ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН
Історичний досвід завжди є важливим засобом для пошуку форм діяльності, адекватних новим суспільно-політичним реаліям, принаймні він дає добрі підстави для уникнення минулих помилок тим, хто його використовує.
Кожна історична епоха має у своєму арсеналі чимало засобів організації вільного часу населення, формування відповідних ціннісних орієнтацій, духовної культури членів суспільства, що відповідає системі культурних координат доби. І знання та подальше творче використання того досвіду, адаптованого до нових суспільно-культурних реалій, може суттєво вплинути на стан духовного клімату сучасного суспільства, допомогти населенню у розв'язанні багатьох соціально-культурних проблем.
Актуальність цієї проблеми не викликає сумніву, адже майже 20-літній досвід організації культурної практики вже в незалежній державі засвідчує значне погіршення не лише освітнього рівня сучасної молодої людини, послаблення її мотивацїї до навчання, професійної діяльності та інших подібних аспектів соціалізації, а й погіршення загального стану духовності цього суспільства, частий вихід за межі усталених моральних норм, що поступово зводить нанівець високу духовну культуру, притаманну українцям у минулому.
Не зупиняючись на ретроспективному аналізі культурно-мистецького поступу Української РСР загалом упродовж її складного історичного періоду, акцентуємо увагу лише на достатньо апробованих формах реалізації аматорської культурно-мистецької ініціативи широкого загалу в умовах вільного часу на регіональному рівні, оскільки саме останній дає змогу докладніше розглянути позитивні та негативні аспекти організації подібних видів діяльності і спрогнозувати можливі форми діяльності вже в нових суспільно-політичних умовах. Адже вільний час і надалі матиме тенденцію до збільшення, а духовні потреби населення, у міру зростання його матеріального чинника, також поступово зростатимуть.
Детально не аналізуючи фахові наукові розвідки з окресленої проблематики, що підготовлені останнім часом відомими науковцями1 чи педагогами, низки науково-практичних конференцій, проведених у багатьох ВНЗ, які лише підтверджують актуальність теми, акцентуємо увагу на окремих аспектах організації подібної роботи у попередній суспільно-політичній формації і спробуємо, спираючись на місцеві архівні матеріали, періодичну пресу й розвідки рівненських краєзнавців, відібрати все те позитивне, що могло б і сьогодні з певною мірою адаптації до сучасних умов, функціонувати в українській спільноті та її культурному просторі. Увагу зосередимо на другій половині 50-х— початку 70-х років XX століття, періоді, майже тотожному теперішньому щодо суспільних колізій, соціального неспокою, політичної нестабільності тощо.
У той надзвичайно складний період саме аматорське мистецтво та культурно-освітня діяльність змогли значною мірою розв'язати низку важливих соціально-психологічних проблем у радянському суспільстві і допомогти республіці у духовному її становленні.
Вбачаючи в театрі важливий чинник формування національної свідомості, підвищення художньої культури, по завершенні Великої Вітчизняної війни за рішенням радянського уряду (1945 р