Анатолій Федорович Коні (1844-1927)

Анатолій Федорович Коні (1844-1927)

Завжди виступаючи за суворе та справедливе правосуддя і дотримання законів у всіх сферах взаємовідносин особи і держави, Анатолій Коні так резюмував свій життєвий шлях: «Усе моє життя пройшло на службі правовим і моральним інтересам російського народу і ніякі особисті чи корисливі міркування жодного разу не змусили мене відступити від прийнятого напрямку».

Спробуємо ж, досліджуючи життєвий шлях цієї видатної людини, показати те, як відданість і вірність своїй ідеї, помножені на наполегливість та постійне прагнення до самовдосконалення, дозволяють залишити свій відбиток в історії людства.

9 лютого 1844 року у Санкт-Петербурзі в родині літературно-театрального діяча і викладача історії Другого кадетського корпусу Федора Олексійовича Коні та акторки українського походження Ірини Семенівни Юр'євої народився другий син - Анатолій. У сім'ї, де часто бували найкращі представники театру і літератури 40-50-х років 19 сторіччя, Анатолій навчився любити художнє слово й почерпнув віру в мистецтво і літературу.

З 1855 до 1858 рік Коні вчився в німецькій школі при церкві святої Анни, потім перейшов у 4 клас Олександрівської гімназії. За роки, проведені в навчальному закладі, Анатолій збагатився різноманітними знаннями. Він почав замислюватися про свою подальшу освіту. Заняття репетиторством переконало Коні в тому, що його доля - математика.

У травні 1861 року, не закінчивши і шести класів гімназії, шістнадцятирічний Анатолій Коні вирішив піти прямо до університету. Для цього треба було скласти іспит в особливій випробувальній комісії і протягом тижня належало виступити з усіх предметів гімназичного курсу.

«Я був дуже моложавий, - згадував Коні, - маючи на вигляд не більше чотирнадцяти років, худорлявий і маленького росту, тому привертав до себе увагу присутніх на іспиті своїм майже дитячим виглядом. Знаменитий професор і академік Сомов, вслухавшись у мої відповіді на іспиті, дав кілька запитань поза програмою, на які мені вдалося відповісти досить задовільно. Сомов чомусь прийшов у великий захват і, сказавши мені: «Ні, вас треба показати ректору», - підійшов до мене ззаду, міцно охопив мене руками за лікті і, піднявши в повітря, вигукнув: «Я вас знесу!» Це мені, майбутньому студентові, здалося надзвичайно недоречним, і, побачивши моє ображене обличчя, він залишив мене в спокої»

Через півроку Петербурзький університет закрили на невизначений термін як результат студентських заворушень.

Яукось в гостях Коні познайомився з двома юристами, чиновниками МВС. Їх здивувало тоді, що «в наш час, коли в повітрі носиться судова реформа», юнак обрав математичний факультет. Коні, навпаки, відгукнувся вельми зневажливо, з юнацькою самовпевненістю про судову діяльність. Службовці почали доводити Анатолію, що він поняття не має про юриспруденцію, про її життєве застосування. У невеликій вітальні він сидів, зручно вмостившись у кріслі, а двоє дорослих, поважних людей з азартним блиском в очах, схоплюючись з місць, розповідали йому про право. Вони красномовно розвивали те, що і сам Анатолій Федорович сказав би зараз.

Ця зустріч глибоко запала в душу Анатолію і змусила його засумніватися в правильності рекомендацій батька щодо навчання на математичному факультеті. Він все більше схилявся до того, щоб облишити заняття математикою. У записках А. Ф. Коні за 1912 р. є таке зізнання: «У гімназії я багато займався математикою і запевнив себе, що люблю її,

1 2 3 4 5