Антична етика

загальнолюдської моралі, і той, хто його вчинив, має покутувати, а не торжествувати, як це ми здебільшого бачимо в людей низької моральної культури. Недарма ще легендарний китайський мудрець Лао-цзи (VI—V ст. до н. е. ) говорив, що перемогу на війні слід відзначати похоронною процесією.

Нарешті, як сказав із цього приводу один із сучасних інтерпретаторів Канта: якщо твої діти вмирають від голоду, а в тебе є нагода непомітно вкрасти кусень м'яса, в якому його власник не відчуває такої доконечної потреби, — вкради! Але тільки не вважай, ніби ти чистий перед людською мораллю: крадіжка за будь-яких умов лишається крадіжкою, явним порушенням однієї з фундаментальних, категорично обов'язкових моральних норм.

Тут ми розглянули лише кілька аспектів проблеми моральних норм, однієї з найактуальніших у сучасній етичній науці. Щодо практичного, суспільного й власне людського інтересу до даної проблеми, він у нас протягом недавніх десятиліть був значно послаблений внаслідок істотної недооцінки самої ідеї норми як такої, її світоглядного й культурного значення. «Нормальна людина», «нормальна поведінка», «нормальний учинок» — подібні визначення почали сприйматися як щось сухе й прісне, мало не принижуюче насамперед через те, що саме суспільство у своєму розвиткові, забувши про ідеал норми, тривалий час орієнтувалося переважно на екстремальні, якщо не екстремістські, взірці, на те, що в культурно-історичному та антропологічному плані інакше як аномалією й не назвеш. Замість рівномірної конструктивної праці й творчої самореалізації на благо собі та іншим висувалися як взірці якісь неймовірні титанічні зусилля, безперервні подвиги, що переходили будь-яку розумну межу, їм протиставлялися такі ж неймовірні образи чорної нелюдської ворожості й підлоти — перші споріднювала з останніми саме цілковита відсутність відчуття людської й культурної норми.

 

4. Пафос і його відроджу вальна роль в художньому творі

Пафос (гречок. рathos - почуття) - стиль поведінки, манера чи спосіб вираження почуттів, що характеризуються височиною, наснагою, підвищеною емоційною настроєністю.

Пафос - жагуче, захоплене натхнення; патетичне - необхідний елемент трагедії, драми й ораторського мистецтва. Художник чи оратор прагне заразити слухача і читача почуттями сильного і глибокого хвилювання, зображуючи страждання і боротьбу героя.

Пафос - необхідний елемент трагедії, драми й ораторського мистецтва. Але ми часто вживаємо пафос і в іншому, в негативному значенні. Коли про щось прозаїчне, маловажне говорять з недоречним пафосом, роздуваючи значення цього.

Пафос несе мистецьке навантаження тільки тоді, коли його використання є доречним, іншими словами: використання пафосу в художніх творах має бути обгрунтованим, дійсно потрібним. Так, пафос особливо був популярним у древній літературі, де восхвалялися подвиги народних героїв, сила богів, питання волі народу, батьківщини і т. п. Особливо пафос був яскравий в одах древніх. Велике значення пафосу у театральному мистецтві

За допомогою пафосу можна підкреслювати потрібні моменти, виділяти їх із загального змісту твору тощо. Пафос несе функцію передачі натхнення читачеві, слухачеві і т. п. , виконує високомистецьку функцію.

 

Використана література:

Гусейнов А. А. , Иррлитц Г. Краткая История Этики. - Москва: «Мысль», 1987.

Малахов В. А. Етика: Курс лекцій. Навчальний посібник. – К. . 2000.

Миташкина Т. В. , Бражникова З. В. Этика. История и теория морали. – Минск, БГПА «ВУЗ-ЮНИТИ» 1996.

 

1 2 3 4 5 6