Антична філософія

великої рiзницi, бо i чуття, i мислення спричиненi рухом атомiв. Критерiями iстини визна­ються чуттєвi сприйняття (витiкання образiв, викидiв iз ре­чей), поняття (або загальнi уявлення, тотожнi спогадам).

Епiкур створює життєстверджуючу етику, яка за своїм спрямуванням оптимiстична i утилiтарна. Моральне життя пот­ребує дотримання мiри в усьому. Iдеал - у задоволеннi при­родних, а не надуманих бажань. Справедливiсть у тому, щоб не шкодити iншому i не зазнавати шкоди вiд iншого. В основi взаємозв’‘язкiв людей лежить особиста вигода, що розповсюд­жується i на безкорисливу дружбу. Мудрiсть (фiлософiя) не тiльки дає знання, але i духовну насолоду. Мудрець - не без­турботний пустельник, що вiдiйшов вiд життя, а знавець жит­тя, який пiднявся над буденнiстю, здатний виявляти свою волю.

Епiкуреїзм досить широко впливав на свiдомiсть мисли­телiв наступних етапiв елiнської епохи, зокрема Риму.  

3. 3 Фiлософiя стоїцизму.

Багато в чому протилежна епiкуреїзму. В фiзицi стоїки (Зенон з Кiтiону, Клеанф, Хрiсiпп - прибл. III ст. до н. е. ) повертаються до поняття першоречовини, використовуючи вчення Гераклiта про вогонь як первинну стихiю, з якої все похо­дить. У свiтi панує невблаганна необхiднiсть, вчать стоїки, i немає можливостi протистояти їй, тому людина цiлком зале­жить вiд процесiв, що вiдбуваються у зовнiшньому свiтi, при­родi взагалi. Проте слiд уважно вивчати природу i її процеси

Хоча вивчення природи нездатне завадити слiпiй необхiдностi, воно дозволяє, знаючи причини подiй, пiдкорятися їм так, щоб найменше страждати.

‘‘Пневма’‘, ‘‘дух’‘, дихання, правогонь розливаються у свi- тi, створюючи усе: тварин, людей, застигають у неорганiчних тiлах. Але правогонь - вже не слiпа стихiйна сила (як це бу­ло у вченнi Гераклiта), а художньо-творча, тотожня iдеї Пла­тона, яка розумно створює Космос, керує ним. Тому правогонь

- це i провидiння, рок, доля. Космос, знов як у перших фiло­софiв, розумiється єдиним органiзмом, єдиним тiлом. Це тiло живе, воно побудоване iз рiзних функцiональних частин, про­низаних пневмою. Ззовнi Космос має форму кулi, в якiй все вiдбувається необхiдно i цiлеспрямовано,iнакше Космос розпа­деться i стане мертвим. Вiдповiдно, для кожної частинки Кос­мосу є своє мiсце. У випадку, коли частинка не виконує своєї функцiї, Космос її руйнує, використовуючи елементи, з яких складалась ця частинка, для побудови нової.

Узгоджено iз вченням про Всесвiт, розроблена вiдповiдна етика. В етицi стоїки також протилежнi епiкуреїзмовi, насам­перед у питаннях про розумiння мети життя, свободи волi. Для стоїкiв доля, рок - незаперечна iстина, а свобода розгля­дається як ухил вiд законiв Космосу, тому - неможлива. Дiї людини рiзняться лише за тим, яким чином - добровiльно чи за примусом - вiдбувається невiдворотня необхiднiсть. Доля веде i того, хто добровiльно пiдкоряється, i силомiць притягує того, хто без розсуду противиться. Мудрець (фiлософ) це той, хто любить свiй рок, а тому справдi вiльний, бо дiє за не­обхiднiстю. Таке розсудливе життя, смиренне перед не­обхiднiстю, вгамовує афекти (пристрастi), дарує щастя.

Саме стоїки запропонували термiн ‘‘логiка’‘, який сьогоднi загальновживаний. Вони розумiли за ним словесний вираз чуттєвих данних про зовнiшнiй свiт, уявлення та за­гальнi поняття. Логiка стоїкiв була спрямована на аналiз вiдношень, якi панують у свiдомостi та мисленнi.

Стоїцизм, поряд iз скептицизмом та епiкуреїзмом, був

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14