Апендикулярії, Асцидії, Сальпи

План

Апендикулярії 2

Асцидії 4

Будова асцидій. 5

Шкірно-мязова система. 5

Кровеносна система. 5

Дихання. 6

Система травлення та харчування. 6

Система виділення. 6

Нервова система. 6

Органи чуттів. 6

Розмноження і розвиток. 7

Личинка. 7

Клас Сальпи (Salpae) 9

Будова сальп. 9

Розмноження і розвиток сальп. 12

Обаз життя сальп. 16


Апендикулярії

 

Апендикуля?рії (Appendiculariae) — клас підтипу покривників (Tunicata). Невеличкі тварини морського планктону. Клас нараховує біля 60 видів.

Розміри тіла 0,5-3мм, рідко перевищують 1см, ведуть вільноплаваючий спосіб життя. На все життя зберігають хорду і не мають навколозябрової порожнини, зябрових отворів лише два. Туніка розвинена погано і представлена холодцеподібною оболонкою «хаткою», з якої апендикулярія регулярно по декілька разів на день виходить назовні. Нова «хатка» формується дуже швидко за рахунок виділень шкірного епітелію, звичайно вже через годину. Розмножуються статево

Деякі вчені вважають, що апендикулярії є неотенічною формою, яка набула здатності розмножуватись на личинковій стадії і в процесі еволюції втратила дорослу стадію. Поширені по всіх океанах. Неотенія — здатність організмів розмножуватись на ранніх стадіях розвитку (наприклад, в личинковій стадії). Тіло апендикулярій складається з тулуба, оточеного драглистим «будиночком», і хвоста, що підтримується хордою. Живляться апендикулярії дрібними організмами, які разом з водою за-ганяюгь хвостом в отвір на передньому кінці «будиночка». Виходить вода крізь отвір на задньому кінці. Апендикулярії періодично скидають «будиночки» і утворюють нові В Чорному морі відомий один вид Апендикулярії — Oicopleura cophocerca.


Філогенія (процес становлення виду — історичний розвиток) покривників. Багато питань філогенії ще не вияснено. Гіпотеза Дорна (теорія деградації) свідчить, що асцидії розвинулись шляхом дегенерації від хребетних, але є ряд вказівок, що певно суперечать цій гіпотезі:

  1. надзябровий слизовий жолобок — ендостиль, який є в покривників являє собою орган захоплювання завислих у воді харчових часток (при пасивному живленні цих тварин, що безперервно проціджують воду через передній відділ кишечника) і, звичайно, як спеціальне пристосування міг би розвинутись і вдруге. У хребетних є гомолог цього утвору, цей підзябровий жолобок, відокремлюється від епітелію глотки і перетворюється у безпроточну щитовидну залозу. Можливість зворотного переходу цілком виключається. Ніяка дегенерація не могла привести до того, щоб із відокремленої без проточної щитовидної залози утворилась жолобоподібна заглибина, яка тягнеться вздовж дна глотки. Навпаки, використання залозистого епітелію ендостилю після втрати ним його функції в нижчих хордових, коли вони перейшли до активного захоплювання їжі, для внутрішньосекреторних функцій стає цілком природним і зрозумілим.

  2. так само з точки зору теорії дегенерації незрозумілі і органи чуття личинки асцидій. Ці органи не можна звести до органів чуття хребетних — вони лежать всередині мозкового міхурця і своєю будовою цілком своєрідні. За теорією дегенерації органи чуття хребетних в асцидій та інших нижчих хордових редукувались. Проте, якщо вони зникли безслідно через непотрібність, то незрозуміло, чому ж розвинулись нові органи чуття в мозковому міхурці.

З точки зору протилежної теорії цілком зрозуміла заміна недосконалих органів личинки асцидій, які займали дуже невигідне положення всередині мозку, більш досконалими органами, далеко доступнішими діянню подразників. Це було особливо важливо, якщо розміри тіла збільшувались і воно втрачало свою прозорість. Саме так розглядали походження

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи