Археологічні пам'ятки в історії Рівненщини
Наприкінці 1240 - на початку 1241 р. на територію Південно-Західної Русі вдерлися орди хана Батия. Місцеве населення стійко захищало свою землю від завойовників, але не могло встояти перед численним ворогом. Францисканський чернець - глава місії папи Інокентія ІV до татар Плане Карпіні, який у 1246 р. переїжджав через територію Західної Волині, розповідав про руїни міст, які йому Траплялися по дорозі. Після розгрому Галицько-Волинського князівства багато міст взагалі перестало існувати; деякі поступово відбудувались і перетворились у села, що існують і в наш час (Дорогобуж, Пересопниця, Торговиця та ін. )
Висновок
Короткий огляд найдавнішої історії Рівненщини, розкритої за допомогою археологічних пам’яток, дає уявлення про складність історичного процесу цієї території, розташованої на південно-західних рубежах Східної Європи. Тут з давніх-давен схрещувалась шляхи зі сходу на захід та з півдня на північ і відбувалось взаємне проникнення стародавнього населення Подніпров’я, Повіслення і Подунав’я. Цим пояснюється існування на Рівненщині пам’яток західного та південного походження, а також певна своєрідність місцевих археологічних культур. Незважаючи на це, стародавнє населення Рівненщини, пов’язане спільним походженням з іншими спорідненими йому племенами лісостепової і лісової смуги Східної Європи, жило в основному спільним з ним життям, хоч на його долю припало більше зрушень, ніж їх зазнали жителі глибинних районів тієї великої території, на якій виникли і розвивались східні слов’яни. Доказом цієї єдності був однаковий в усіх східнослов’янських племен, у тому числі і тієї їх частини, яка мешкала на території Рівненщини, процес розвитку культури і суспільних відносин, що закінчився виникненням єдиної Давньоруської держави. Складну стародавню територію Рівненської області відображають її археологічні пам’ятки.
Перші археологічні розвідки було проведено на Рівненщині ще наприкінці минулого століття, значну пошукову роботу провели у 30-х роках О. Цинкаловський та М. І. Островський, у післявоєнні роки розвідки велись науковими працівниками Дубнівського, Рівненського і Острозького краєзнавчих музеїв, Інституту суспільних наук Академії наук УРСР, Інституту археології АН УРСР, Ленінградського відділення Інституту археології АН СРСР, Державного Ермітажу, Інституту археології АН СРСР. До даної праці включені лише ті пам’ятки, датування яких і культурна приналежність не викликає сумніву.
Завданням широких кіл громадськості є всебічна допомога державним органам у справі охорони пам’яток історії та культури. Про виявлені факти руйнування археологічних об’єктів просимо терміново повідомляти обласні і районні історико-краєзнавчі музеї, місцеві організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури або безпосередньо в Міністерство культури і науки України.
Список використаної літератури
- Козак Д. Н.