Аспект співвіднесеності категорій речення і тексту

використанні результатів підходу від форми до значення в разі підходу від значення до форми (і навпаки) й полягає синтез двох розглядуваних підходів"[25]. Ні зміст, ні форма мовних побудов не є чимось первинним, - первинна функція, вони ж перебувають у постійній координації, взаємозумовленості. Тим-то критеріями виявлення меж речення як семантико-синтаксичної одиниці є аспекти змісту й форми в їхній постійній взаємній співвіднесеності та взаємозумовленості. Функціональна відмінність і єдність відповідно визначають відмінність і єдність змісту й аналогічно - відмінність і єдність форми. Ця закономірність кладеться в основу розмежування речення і схожих на нього одиниць.

Представлена системна сукупність підходів до виявлення речень у тексті пропонується нами як одна з можливих методик дослідження, новизна якої полягає в самій проблемній спрямованості, в обов’язковості орієнтації на контекстуальний характер формування семантики й конструктивних ознак речення, в комплексному врахуванні єдності семантичних, конструктивним і власне комунікативних аспектів мовних побудов.

У літературі висловлюються окремі думки про комунікативну виділеність деяких підрядних речень[26], передусім приєднувального (сполучникового) типу[27], суттєві в цікавому для нас плані спостереження над двобічним та однобічним характером підрядного зв’язку в різних типах складнопідрядних речень та осмисленням на цій основі комунікативного значення компонентів складної конструкції, висновки про вияв близькості структурних відношень у складному реченні й текстових побудовах [28], про варіативність інтонацій у комунікативне значущих утворах[29]. Ми ставимо питання про необхідність послідовного з’ясування закономірностей функціонування речення в тексті та пов’язаних із цим його контекстуальне зумовлених трансформацій, реальних мовленнєвих меж.

Наведені вище міркування дають можливість виробити конкретні методичні прийоми уточнення меж речень у тексті

Виходимо з того, що типовий зміст речення - це значення, яке повідомляє одну окремішню (елементарну) думку про дійсність, а типова форма - предикативна одиниця (або поєднання предикативних одиниць), конструктивні й інтонаційно-графічні засоби якої слугують для вираження та виділення цього сенсу в мовленні.

У результаті пофразового аналізу визначаємо наявність у фразі однієї чи більшого числа предикативних одиниць. Потім аналізуємо, які з них є самостійними, а які не є такими, входячи до складу інших. Для цього в лінійній послідовності з’ясовується конкретний зміст предикативних одиниць, який визначається з урахуванням контекстних зв’язків, логічної зумовленості формування сенсів. У результаті уточнюється реальне самостійне речення й саме та предикативна одиниця, котра його виражає, а отже - й межа даного речення. Передусім на цій основі вичленовується перша достатня елементарна смислова одиниця, решта аналізується з таких самих позицій у свою чергу. В разі необхідності застосовується "інтонаційна перевірка" меж речення, котра допомагає пересвідчитися в правомірності їх визначення, а також розмежувати зовні схожі, але структурно різні конструкції. Якщо виявиться, що типовий зміст речення співвідноситься в контексті з нетиповою формою (відокремленими, парцельованими конструкціями), то слід припустити існування в мовленні формальних аналогів речення, що виникають у таті контекстних трансформацій.

Контекстуальна варіативність речень з підрядною частиною

Особлива смислова рухомість характеризує побудови, що мають зовні однакову форму й тому називаються одним найменуванням - складнопідрядні речення. В результаті проведеного дослідження виявилося, що, крім конструкцій, котрі справді є реченнями, в тексті функціонують поєднання речень, які збігаються з ними за формою і в яких компонент, маючи вигляд підрядного, є неповним,

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні