Аспекти теорії тексту

осмисленням, формуванням замислу тексту, перш ніж автор прийме рішення писати. Ці "муки творчості" автора психофізіологічною мовою називаються аферентним синтезом.

Аферентний синтез для випадків здійснення простих поведінкових актів, наприклад відповідь на привітання, протікає миттєво. Авторська ж творчість пов’язана здебільшого з поступовим процесом збору, аналізу фактів і прийняття авторського рішення. Для автора аферентний синтез і перетворюється в творчу роботу, виражену системою дій, ізоморфною структурі акту аферентного синтезу. І знаючи психофізіологічну природу поведінкового акту, можна по-науковому осмислити роботу автора, пов’язану з підготовкою до написання тексту.

1. Рівень дотекстової і долокутивної предикації. Для розуміння цього рівня предикації необхідно мати на увазі одну річ: людина ніколи не пише текст просто так, її система знакових дій завжди включена в структуру загальної діяльності. Текстотворення - не самоціль, воно лише знаряддя, засіб досягнення мети, породженої мотивом усієї діяльності[10]. Під дією мотиву, який опредмечує потребу людини, обставин зароджується думка. На початковій стадії появи думки в її змісті "закладена" і та його частина, яка пізніше стане змістом твору, а значить і тексту. Тобто, зміст тексту є компонентом у системі загального змісту думки, "покликаного до життя" мотивом і ситуацією спілкування.

Сам собою предметний зміст думки індиферентний до природи дій, лиш на певному етапі її розвитку - на етапі прийняття рішення, коли формується мета або система цілей, - зміст думки розподіляється між конкретними мовними або немовними діями.

Цей ранній рівень предикації являє собою, як бачимо, акт, в якому ще немає змісту тексту,- він існує в загальній змістовій системі думки латентно, приховано

І має наступити той етап в розумовій діяльності автора, коли в загальній довербальній, дословесній, структурі змісту думки почне викристалізовуватися зміст для дії або системи дій, спрямованих на спілкування.

2. Рівень дотекстової локутивної внутрішньомовної предикації. Цей рівень пов’язаний з аналітико-синтетичною діяльністю мозку людини, спрямованою на обробку змісту думки і вичленування з нього, зокрема, змісту майбутнього тексту. Це рівень аналізу, розробки того фактичного матеріалу, який був зібраний на першому рівні предикації.

Цей підхід до розвитку думки можливий лише на шляху І визнання того факту, що в момент виникнення думка є авербальною, тобто ніяк не втіленою ні в які мовні та знакові форми, і вираженою глобально, нерозчленовано, хаотично у вигляді своєрідного гештальта на "мові" образній або предметно-схемній.

Те, що думка має домовленнєвий і дотекстовий (внутрішньомовний, словесно і знаково не оформлений), але локутивний етап формування, - це не відрив думки від мови та графічно-знакової системи, а природознавчий матеріалістичний доказ того факту, що мова і письмо, які виражають думку, з нейрофізіологічної точки зору є чуттєвою нейрофізіологічною тканиною, яка має різні стани. Тому закономірно, що існує плавний "перехід" предметно-схемного коду, або генотипової мови, в якій спочатку існує думка, в загальновживану, природну, або феиотипову, мову.

Основою для такого "переходу" служить психофізіологічний механізм мови, описаний М. І. Жинкіним. Однією з умов функціонування механізму мови є його здатність утворювати асоціативні комплекси сигналів-компонентів розгорнутих словесних і знакових комплексів. "У внутрішній мові,- пише М. І. Жинкін,- утворюються вельми короткі і зовсім суб’єктивні, тобто ненормативні, сигнали, що заміняють будь-які великі

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні