Аудит банківських установ
Банки (від італ. Ьапсо — лава, лавка міняйли (людина, яка займається розміном або обміном грошей)) — фінансові установи, що акумулюють тимчасово вільні кошти (нагромадження), надають їх у тимчасове користування у формі кредитів чи позик, виступають посередниками у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, організаціями і установами та окремими особами, регулюють грошовий обіг у країні, у тому числі випуск (емісію) цінних паперів і нових грошей, проводять операції з золотом, іноземною валютою тощо. За функціями і характером виконаних операцій банки поділяються на центральні (емісійні), комерційні (депозитні), інвестиційні, іпотечні, ощадні, а також банки-гаранти, акціонерні, банки-емітенти, інноваційні, банки-кореспонденти, банки міжнародних розрахунків
(БМР), універсальні.
Банківська система України є дворівневою, до неї входять Національний банк та комерційні банки різних видів і форм власності, які здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства про банки і банківську систему.
Верховна Рада України через свою Рахункову Палату контролює діяльність Національного банку України.
Банківські установи є одним із найважливіших елементів ринкової інфраструктури.
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р. банки підлягають обов'язковому аудиту для підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності. Причому замовником аудиту виступає сам банк і він же оплачує надані аудиторські послуги відповідно до договору між банком і аудиторською фірмою (аудитором). Діяльність комерційних і приватних банків контролюється Національним банком України шляхом проведення контрольних тематичних перевірок.
З іншого боку, для забезпечення прибутковості кредитних операцій банківські менеджери постійно (оперативно) аналізують кредитоспроможність своїх клієнтів для вирішення питання про надання позик і встановлення реальних умов кредитування
Основною метою банківського нагляду є процедури перевірки І регулювання банківської діяльності для підвищення її ефективності і безпеки, а також захист інтересів дрібних вкладників від шахрайств; та підтримання стабільності банківських установ шляхом усунення "системних ризиків". Сутність їх полягає в тому, що банкрутство хоча б одного банку може спричинити банкрутства інших банків і навіть втрату довіри до всієї банківської системи. Із зареєстрованих станом на 1 січня 2004 р. 179 банків України 20 перебувало у стадії ліквідації.
Мета зовнішнього аудиту банку — висловлення думки про те, що фінансові звіти банку реально відображають фінансовий стан та результати діяльності за відповідний звітний період. Основними проблемами банківської діяльності є належний контроль достатності власного капіталу банку, збільшення обсягів кредитів в економіку, зменшення частини проблемних (прострочених і сумнівних) кредитів, підвищення рівня прибутку, рентабельності активів тощо. Дотримав ня банком установлених нормативів може свідчити про відповідні зниження рівня ригїиковості здійснюваних операцій та поліпшенн11 фінансового стану банківських установ.
Конкуренція на грошовому ринку, застосування інформаційних технологій І комп'ютерної техніки змушують банківські установи вишукувати нові види вкладів (до запитання, строкові та ощадні), оскільки вклади є основним джерелом формування ресурсів банків. До основних етапів управління формуванням ресурсної бази банків слід віднести стратегічне планування, прийняття виважених рішекі і оперативну діяльність. При цьому основним синтезуючим джерелом інформації, що комплексно характеризує діяльність банку, є його баланс. Аналіз балансу банку дає можливість виявити джерела