АВТОХТОННЕ НАСЕЛЕННЯ І НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ
Отже, сучасні вчені розглядаюють екзогамію як деструктивний фактор в розвитку етносів, бо екзогамна сім'я передає дитині два стереотипи, які взаємно поглинають один одного. Для збереження етнічних спільнот і етнічних культур необхідна ендогамна сім'я, яка передає дитині відпрацьовані віками стереотипи поведінки.
Національні меншини за характером розселення можуть бути компактними (які проживають компакно, тобто в певному районі), або дисперсними (розсіяними в різних районах, поселеннях).
В Україні переважна більшість національних меншин розселена дисперсно, за винятком угорців Закарпаття та кримських татар.
Нині етнологи виділяють 5 типів етнічних меншин.
1) Національні меншини - ті меншини, що мають свої національні держави за межами країни проживання даної національної меншини (напр. : німці, болгари, греки, росіяни та ін. в Україні).
2) Реґіональні меншини - ті меншини, які споконвіку проживали на теренах іншої національної держави, але ніколи не мали своєї власної держави (напр. , гаґаузи, які живуть в Україні).
3) Міґрантські меншини - переважно тимчасово проживають на теренах тієї чи іншої держави (наприклад, заробітчани, тощо).
4) Колонізовані меншини - нащадки давнього населення завойованих і заселених колоністами територій (напр
5) "Нові національні меншини" - результат утворення нових держав переважно "третього світу", кордони якого колонізатори поділили без врахування етнічної специфіки.
У переважній більшості демократичних країн нині створені умови для вільного розвитку національних меншин, надання можливостей для реалізації їхніх прав, збереження етнічної й культурної самобутньості. Однак, міжнародні правові документи надають такі можливості лише громадянам тієї чи іншої держави, якщо ж особи належать до робітників-мігрантів чи біженців, вони не мають статусу національних меншин. 170
В Україні у квітні 1924 р. була створена Центральна комісія у справах національних меншин при ВУЦВ (ЦКНМ), яка проіснувала до 1941 р. З 1923 р. В Україні було впроваджено систему національно-триторіального районування. На початку 1931 р. в Україні вже діяли 25 національних районів (8 російських, 7 німецьких, по 3 болгарських, грецьких, єврейських і 1 польський), а також 925 національних сільрад, які в цілому складали 8 % усієї кількості сільрад в Україні.
6 липня 1927 р. Вийшло "Положення про забезпечення рівноправності мов і про сприяння розвиткові української культури", за яким передбачалось, що "державні органи вживають, як переважну для офіційних зносин мову місцевої національної більшості". В 1932 р. в Україні жило близько 12 млн. чоловік, що належали до національних меншин, а це складало 25 % від усього населення.
Однак, уже з 1933-34 років, як розвиток національних меншин, так і українізація почали згортатися, були ліквідовані інститути реалізації інтересів національних груп. Сталін оголосив "місцевий націоналізм" головною загрозою для єдності Союзу.