Авторитаризм

авторитаризм характеризується концентрацією влади в руках однієї політичної сили, особи, чи групи осіб. Цілком очевидно, що сьогодні такою політичною силою намагається стати БЮТ, особою – Юлія Тимошенко, а групою осіб – її олігархічне оточення; 2. в умовах авторитарного режиму виконавча гілка влади домінує над законодавчою та судовою, порушується основоположний принцип демократії про поділ влад.  Домінування в Україні виконавчої гілки влади є незаперечним фактом. А "приватизація" БЮТ-ом судової системи влади, підпорядкування в союзі з Партією Регіонів та КПУ українського парламенту своїм корпоративним інтересам та інтересам Кремля і паралельно з цим врізання повноважень Президента, як глави держави, яскраво вказує на наявність цієї ознаки авторитаризму;3. законодавство про вибори і механізм їх здійснення підтасовуються під потреби домінуючої в державі виконавчої влади. Найсвіжішим підтвердженням цьому є постанова Верховної Ради України про скасування дострокових виборів до Тернопільської обласної ради. Вона суперечить чинній Конституції України та законодавству про місцеве самоврядування;4. для авторитарного режиму характерне селекціонування політичної еліти не шляхом конкурентного відбору на основі критеріїв інтелектуальності чи професіоналізму, а через кооптацію і призначення згори за ознакою особитої відданості цьому режимові. Поверхового погляду на перелік коханок, водіїв, охоронців олігархів тощо у складі теперішнього парламенту, а чи на перелік родичів, кумів, "любих друзів", ставлеників олігархічних партій у виконавчій структурі влади достатньо, щоби зробити висновок про наявність цієї ознаки авторитаризму в українській державі;5
головною опорою авторитаризму є силові структури держави, а методом подолання кризових явищ – політичні репресії і насилля. Факти систематичного використання конкурентними олігархічними угрупуваннями при владі силових структур держави (підрозділів МВС проти Генеральної Прокуратури, СБУ – проти "Нафтогазу", МВС – для нейтралізації пдрозділів СБУ тощо), нещодавне рішення Верховної Ради про перепідпорядкування СБУ, нещодавна заява керівника МВС Юрія Луценка про готовність МВС протистояти спричиненим фінансово-економічною кризою масовим акціям протесту засвідчує і цю ознаку. Врешті перелік фактів на підтвердження очевидних ознак авторитаризму може бути безкінечним. Але наведених достатньо для того, аби зробити висновок про існування в Україні авторитарного політичного режиму. При цьому не слід демонізувати авторитаризму як такого. З цього приводу відомий у Європі дослідник фашизму Вольфганг Віперман пише: "Розмежування між авторитарними та фашистськими режимами необхідне не тільки для з’ясування наукових питань, а й для відповіді на нерозривно пов’язані з ними питання політичного характеру. В іншому разі виникає загроза применшення терористичного та тенденційно тотального характеру фашистських диктатур та демонізації антидемократичних рис авторитарних диктатур". Щоб уникнути такої демонізації і в той же час "віддати за заслугами" авторитаризму в сучасній Україні, слід, залежно від цілей, розрізняти окремі види авторитаризму: 1) трансформаційний – притаманний країнам, що перебувають на етапі переходу від тоталітаризму до демократії. В цей перехідний період суспільство вчиться демократизуватися, створювати демократичні інститути, процеси і механізми впливу суспільства на владу; 2) стабілізаційний – режим, покликаний зберігати чинний лад в катастрофічних для суспільства умовах (війни, революції, тощо); 3) реакційний (або альтернативний) – властивий країнам, в яких збанкрутілі політичні сили намагаються утримувати за собою владу, використовуючи при цьому антиконституційні методи. Очевидно, що авторитаризм в сучасній Україні є об’єктивно зумовленим. Бо ж в суспільствах перехідного (трансформаційного) типу цілком закономірно відсутні умови для того, аби в них одночасно з моментом юридичної фіксації розриву з колоніальним минулим, а отже з метрополією та її антидемократичним режимом, була
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Схожі роботи