ЗМІСТ

1. Життєві університети Тараса Боровця. 2

2. Організація і діяльність "Поліської січі" в 1941 р. 8

3. Стосунки з німецькою окупаційною владою. . 20

4. Пошук компромісу з радянськими силами. 36

5. Спроби консолідації 48

1. Життєві університети Тараса Боровця

Створення військових підрозділів "Поліської січі" нерозривно по­в'язане з іменем Тараса Бульби-Боровця. Для кращого розуміння дія­льності цього формування коротко зупинимося на біографії отамана, його політичних та життєвих орієнтирах.

Тарас Дмитрович Боровець народився 9 березня 1908 р. в с. Бистричі Костопільського району на Рівненщині. Сім'я була багатодітною (дев'ятеро дітей) та малоземельною. У дитинстві старші діти прозва­ли Тараса "Бульбою" (за ніс, що був схожий на картоплину).   Дитинство і юність Тараса пройшли під впли­вом розповідей діда Уляна про трагічну історію України, про прадіда, який виступив із Мазепою на боці Карла XII проти жорстокого Петра І. Не маючи змоги продовжувати навчання через скрутне матеріальне становище сім'ї, Тарас Боровець наполегливо займався самоос­вітою, багато читав, цікавився політикою. Інтересу до політики сприя­ла і ситуація, що склалася на той час на Поліссі.

Внаслідок першої світової війни, революції, а пізніше — грома­дянської війни — поліське населення було втягнуте в коловорот по­літичного життя. Ці й наступні події привели до виникнення на Поліссі багатьох політичних партій, спілок, угруповань. Поглиблювала політизованість поліського суспільства і близькість до кордону

"Непевний" елемент концентрувався у прикордонних районах: і втікачі з Радянсь­кого Союзу, і ті, хто не ладнав з польськими властями. Одним із таких місць був кам'яний кар'єр у с. Бистричі, де ці люди працювали. Керів­ництво кар'єру не цікавилося ні минулим своїх робітників, ні (часто) їхніми документами. Там збиралися прихильники різних політичних поглядів, конфесій, представники багатьох національностей. Таке розмаїття думок і поглядів не залишило осторонь й Боровця. Виріша­льну роль у залученні Тараса до політики зіграв сотник В. Раєвський, який у 1932 р. познайомив його з полковником колишньої Армії УНР І. Литвиненком.

Після поразки визвольних змагань уряд УНР розпорошився по різних країнах світу. Головними центрами політичного життя стали Париж, Прага і Варшава. Колишні керівники армії УНР у 1926 р. сформували військовий штаб, міністром якого аж до самої смерті у 1940 р. був генерал В. Сальський 2. Штаб складався з трьох відділів: орга­нізаційного, розвідувального і агітаційно-пропагандистського.

Полковник Литвиненко входив до складу розвідувального відділу. Його завданням було підтримувати нелегальні зв'язки з населенням України, організовувати невеликі таємні осередки, які у потрібний мо­мент розпочали б повстанські акції. Івану Литвиненку було також до­ручено встановити на території України, що входила до складу Радян­ського Союзу, пункти зв'язку, котрі мали стати об'єднуючими осеред­ками всіх повстанських сил. У разі війни будь-якої з країн проти СРСР "вони мали б подбати про те, щоб ще до можливого приходу чужих військ в Україну на місцях мали б створюватись українські збройні відділи, які б взяли владу у свої руки під гаслами відновлення УНРеспубліки".

Познайомившись з Боровцем і розгледівши в ньому організатор­ські здібності, полковник Литвиненко залучив його до виконання своїх завдань. За дорученням полковника Тарас кілька разів нелегально пе­ретинав кордон Радянського Союзу, де бачив організований голодо­мор проти українського народу. Свої враження про побачене Т. Боровець описав у