горем, без любовi одружується. I раптом - повернення "загиблого" коханого! Щастя нарештi усміхнулося їй! Але - воно украдене… Забувається все: i народна мораль, i присяга на вiрнiсть перед вiвтарем. Бо над усе - сердечна клятва i почуття обов'язку перед Михайлом: "Вiн для мене все: i свiт, i люди, i честь, i присяга. " Так заявити може тiльки сильна жiнка.

Але повернути украдене щастя неможливо, бо зло, яке породило це "щастя", виявляється сильнiшим за чистi людськi почуття; воно однаково жорстке i безжалiсне до долi кожного героя драми. У цьому, мабуть, i полягає вiдповiдь на питання "Хто з героїв окрадений найбiльше?" Зло - немилосердне: воно окрадає долi людей з однаковою силою.

Одна з львівських газет після прем’єри «Украденого щастя» у міському театрі підкреслювала: «П’єса Франка зробила могутнє враження… То не ідилія народу, витворена тільки розумом, не солоденька фантастична річ, то річ, створена на реальному тлі, і головна її користь для народу – правда, яку так рідко знайдете у так званих «народних п’єсах».

Проблема украденого щастя в драмі Івана Франка

В першій половині ХІХ століття сюжети українських драм мали щасливий кінець. Героїня діставала право на щастя, головним чином, дякуючи поступливості і багатого претиндента на неї і батьків ("Назар Стодоля", "Наталка Полтавка", "Сватання на Гончарівці"). До останньої третини століття трагічний кінець стає звичайним, причому, в деяких випадках за смерть героїні мстить її коханий, але такий же знедолений, як і вона. Єдиним в своєму роді залишився фінал драми Івана Франка "Украдене щастя" (1893р. перша назва "Жандарм"), де самий боязкий із боязких, самий забутий із забутих чоловік, загубивши останні залишки вікового, увійшовшого, здається, в кров, терпіння піднімає сокиру на жандарма - мстить за своє приниження

Звичайно ж, Микола Задорожний не розумів, що принизив його не Михайло, яикй зовсім недавно був таким же селянином, а сьогодні став жандармом, як і не розумів того, що щастя вкрадено не тільки у нього. Щастя вкрало саме життя героїв. Така ситуація була характерна для даного періоду.

У п"єсі використано вже відомий сюжетний мотив: обманувши дівчину, щоб не розділяти з нею спадок, брати видають її заміж за власного батрака - тихого і покірного Миколу. Вле це передісторія. Дія ж починається з того моменту, на якому, умовно кажучи, закінчилась "Лимерівна". У драмі "Украдене щастя" конфлікт розгортається в селянському оточені. Михайло користується своїм положенням жандарма - на його характері, манері спілкування відобразилась "служба". Але все ж він людина того ж стану, тільки відірвана від звичайного середовища, ось що посилює його драму. За його грубістю і нахабністю - прірва самотності душі, колись колись гарячий і щирий, а тепер скалічений державною машиною, яка нівечить все навколо. І в його коханні до Анни з"являється дещо фальшиве, що більше подібне на помсту, на юродство, тому що юне прекрасне почуття в ньому вже давно вбите страшною силою цього світу - власництвом. Тому і виникає протистояння не тільки між ним і Миколою, але й протиприродна напруженість, майже ворожнеча, в його відносинах із Анною. Вже й Анні передається частина його жорстокості по відношенню до Миколи - самому беззахисному