Балетмейстерська творчість

у конкретних сценічних ситуаціях.

Процес побудови образу в музиці і в танці йде через пізнання дійсності, від живого спостерігання до абстрактного мислення, бо таким є шлях пізнання істини. За Павловим, найголовніший людський рефлекс - це рефлекс ініціативи, який незримо пов'язаний із психікою та почуттями людини. Ініціатива потрібна завжди і в усьому, бо з неї починається дія. Характер людини - це результат впливу зовнішніх факторів з дитинства і до зрілого віку, які або розвинули природні дані людини, або заглушили їх. Побудова образу починається з інтересу до нього, через літературні, історичні матеріали та музику. Образотворче мистецтво підкаже пластичний малюнок. Образ та метод побудови його у кожного художника свій. Аналізуючи отримані знання, балетмейстер вибирає головне, важливе для кінцевого результату під час створення хореографічного твору.

Дідро писав: "Мистецтво - це вміння бачити в буденному не буденне, тобто головні риси епохи і часу". Оскільки образ - поняття узагальнене, необхідне вміння узагальнити, зробити його типовим, вибудовуючи лінію його дії через сюжет твору. К. Станіславський слушно вказував: "Правда образу будується на основі художньої вигадки та віри в неї. Творчість починається з того, коли треба відповісти самому собі, щоб я робив в цій ситуації не думкою, а логікою своєї поведінки. Ось чому образ будується від себе, в основі дії якого лежать закони поведінки людини в житті".

"Мистецтво може бути настільки високим, наскільки воно близьке до природи", - зауважував Щепкін, тому, за Станіславським, творчість актора починається з магічного "якщо?" (в пропонованих обставинах), тобто переключитися з життя реального в життя вигадане

Взаємодія з партнером - основний вид сценічної діяльності, він в самій природі хореографічного образу. В процесі взаємодії розкривається характер образу, ідея твору та характери виконавців - дійових осіб. Спілкування з партнером відбувається через хореографічний текст.

Станіславський зазначав: "Для актора-ремісника характерна гра на публіку, для актора театру - гра на себе, для актора переживання - гра на партнера (як вища форма акторської майстерності)". В передмові до комедії "Ревізор" М. В. Гоголь писав: "Умный актер, прежде чем схватить мелкие причуды и мелкие особенности доставшегося ему лица, должен поймать общечеловеческое выражение роли; должен рассмотреть, зачем призвана эта роль, должен понять главную заботу каждого лица, чтобы мысли и стремления взятого им лица пребывали в его голове во все время представления пьесы".

Побудова хореографічного образу мусить іти через складові частини його творення на основі:

1 Емоційного сприйняття твору, що подобається в творі та що хвилює (часто цей стан народжує задум).

2. Аналізу авторською варіанту твору (живопис, література, історія і т. ін. ). Необхідно усвідомити авторське бачення цього твору, його прийоми в розкритті задуму через жанр та форму.

3. Визначення мети, як постановник, беручи матеріал, ви мусите усвідомити, що хочете сказати цим твором.

Готуючись до створення свого варіанту твору з його образами та послідовністю сюжетної дії, режисеру, балетмейстеру треба починати, з'ясувавши таке:

1) ідею твору, його складові та музичне вирішення;

2) характерні особливості образу твору в цілому та образів-персонажів через форму, малюнок та текст;