Батьківські ролі, їх вплив на формування особистості дитини

бути виділені 4 тактики виховання в родині й відповідні їм 4 типи сімейних відносин, що є передумовою й результатом їхнього виникнення: диктат, опіка, “невтручання” і співробітництво.

Диктат проявляється в систематичному придушенні батьками ініціативи й почуття власної гідності у дітей. Зрозуміло, батьки можуть і повинні висувати вимоги своїй дитині, виходячи із цілей виховання, норм моралі, конкретних ситуацій, у яких необхідно приймати педагогічно й морально виправдані рішення. Однак ті з них, які воліють всім видам впливу наказ і насильство, стикаються з опором дитини, що відповідає на натиск, примус, погрози лицемірством, обманом, спалахами брутальності, а іноді й відвертою ненавистю. Але навіть якщо опір зломати, разом з ним відбувається ламання багатьох якостей особистості: самостійність, почуття власної гідності, ініціативність, віра в себе й свої можливості, все це - гарантія невдалого формування особистості.

Опіка в сім’ї - система відносин, при якій батьки, забезпечуючи своєю працею задоволення всіх потреб дитини, відгороджують її від яких-небудь турбот, зусиль і труднощів, приймаючи їх на себе. Питання про активне формування особистості відходить на другий план. Батьки, по суті, блокують процес серйозної підготовки їхніх дітей до реальності за порогом рідного будинку. Така надмірна турбота про дитину, надмірний контроль за всім її життям, заснована на тісному емоційному контакті, називається гіперопікою. Вона приводить до пасивності, несамостійності, труднощів у спілкуванні. Існує також протилежне поняття - гипоопіка, що припускає сполучення байдужного відношення батьківськів з повною відсутністю контролю. Діти можуть робити все, що їм захочеться. У результаті, подорослішавши, вони стають егоїстичними, цинічними людьми, які не в змозі нікого поважати, самі не заслуговують поваги, але при цьому як і раніше вимагають виконання всіх своїх примх.

Система міжособистісних відносин у родині, що будується на визнанні можливості й навіть доцільності незалежного існування дорослих від дітей, може породжуватися тактикою “невтручання”. При цьому передбачається, що можуть співіснувати два світи: дорослі й діти, і ні тим, ні іншим не слід переходити намічену в такий спосіб лінію. Найчастіше в основі цього типу взаємин лежить пасивність батьків як вихователів.

Співробітництво як тип взаємин у родині припускає опосередкованість міжособистісних відносин загальними цілями й завданнями спільної діяльності, її організацією й високими моральними цінностями

Саме в цій ситуації переборюється егоїстичний індивідуалізм дитини. Сім’я, де провідним типом взаємин є співробітництво, знаходить особливу якість, стає групою високого рівня розвитку - колективом.

Багато батьків із завмиранням серця чекають так званого перехідного віку у своїх дітей. У когось цей перехід від дитинства до дорослішання відбувається зовсім непомітно, для когось стає справжньою катастрофою. Ще недавно слухняна й спокійна дитина раптом стає “колючою”, роздратованою, вона раз у раз вступає в конфлікт із навколишніми. Це нерідко викликає непродуману негативну реакцію батьків, учителів. Їхня помилка полягає в тому, що вони намагаються підкорити підлітка своїй волі, а це тільки озлобляє, відштовхує його від дорослих і, що найстрашніше, - ламає розвиток, роблячи її нещирою пристосованкою або як і раніше слухняним аж до втрати свого “Я”.

Список літератури

  1. Бурая Н. П. Соціальна робота: Навч. посіб. — X. : Ун-т внутр. справ, 1996. — 104 с.
  2. Бондарчук О. І. Сім'я як
1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні