Бідність і багатство в наукових теоріях і сучасних дослідженнях

потреби весь час зростають [7]. Ф. Хайек дотримувався думки, що бідність неможливо подолати адміністративними чи примусовими методами. Можна лиш дещо скоротити її масштаби. Але для цього в країні має підвищуватися загальний добробут [8]. За Ф. Хайеком, бідність і багатство – невідворотна реальність у будь-якому суспільстві [9].

Отже, ціла плеяда вчених розглядала бідність та багатство, по суті, крізь призму теорії Ч. Дарвіна (природний відбір, виживання сильніших). Вони вважали бідних особисто відповідальними за своє становище.

Діаметрально протилежної точки зору дотримувалися так звані егалітаристи (Е. Реклю, К. Маркс, Ф. Енгельс). Вони проголошували соціальну рівність необхідністю. Існування бідності поряд з багатством, на їхнє переконання, – це соціальне лихо, наслідок несправедливих розподільчих відносин. Варто змінити відносини й запанує абсолютна рівність [10]. К. Маркс був упевнений, що нагромадження капіталу призводить до підвищення пауперизації, а бідність – це форма експлуатації робітників власниками капіталу (багатими) [11].

Розглянемо докладніше різні підходи до визначень і пояснень феномена бідності як великого соціального лиха. Перш за все впадає в око неодностайність дослідників проблеми. За одними визначеннями бідними вважаються всі, хто живе гірше за певний середній стандарт. За другими – лише ті, хто живе нижче визначеного суспільством мінімального рівня. За третіми ознакою бідності є нестача коштів на найнеобхідніше

Існують й інші підходи. Бідність визначають, зокрема, і як стан економічної залежності, і як позбавлення можливостей розвитку, і як неможливість користуватися громадянськими правами тощо.

На загал в науковій літературі переважають дві концепції бідності, з яких і випливає характер її визначень. Перша виходить з того, що бідність – категорія абсолютна. Існує певний набір благ, що забезпечують першочергові фізіологічні потреби людини. Їх набір і вартісна оцінка визначають межу абсолютної бідності. Отже, бідність, за абсолютною концепцією, – це, по суті, неможливість одержувати доходи, необхідні для забезпечення мінімальних життєвих потреб. В енциклопедичному словнику Брокгауза та Єфрона [12] під бідністю розуміється стан особи, за якого вона не має мінімальних коштів для підтримання свого існування. Показово, що таке розуміння має давню традицію.

Інші виходять з поняття „граничного споживання”. Бідність – це такий рівень доходів, який не дозволяє індивідові дотримуватися мінімального рівня споживання для задоволення фізіологічних і соціальних потреб [13, с. 144].

Дотримання принципів абсолютної концепції спостерігаємо у працях англійських соціологів-реформаторів ХІХ століття Ч. Бута [14], С. Ровентрі, дещо пізніше – у М. Оршанські (США). На пострадянському просторі цієї концепції дотримувалася М. Можина [15; 16]. Згідно з цим підходом, бідність асоціюється з мінімумом ресурсів, необхідним для підтримання здоров’я і працездатності. Модифікований варіант такого поняття подано в енциклопедії з соціальних наук, де бідність визначається нестачею матеріальних ресурсів (багатства) [17, р. 398].

Визначення бідності в термінах абсолютної концепції, а особливо як біологічного виживання, є правомірним, але саме ця позиція часто дозволяє державі не витрачати „зайвих” коштів на допомогу бідним. Такий підхід виправдовують у ті періоди економічного розвитку, коли необхідно дотримуватися жорсткої бюджетної дисципліни і скорочувати державні витрати. Але й деякі заможні країни (наприклад, США, Німеччина, Велика Британія) у практиці соціального захисту дотримуються постулатів саме абсолютної концепції.

Є прихильники й такого

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні