БІОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ ҐРУНТОУТВОРЕННЯ І ОРГАНІЧНА ЧАСТИНА ҐРУНТУ

групи гетеротрофних бактерій, які спеціалізувалися на розкладанні певних типів органічних сполук. Так, целюлозу розкладають бактерії як в анаеробних, так і в ае­робних умовах. При анаеробному розкладанні органічної маси, багатої на клітковину (торф, солома, компост), виділяється значна кількість етанолу і органічних кис­лот, що негативно впливає на поживний режим ґрунту.

Аеробне розкладання клітковини здійснюється головним чи­ном міксобактеріями, цитофагами і справжніми бактеріями. Ае­робний процес домінує в степових і лучних ґрунтах під трав'янис­тою рослинністю. Кінцевим продуктом даного процесу є СО2 і Н2О.

Жири розкладають бактерії, які виробляють фермент ліпазу. Ліпаза є у аеробних ґрунтових бактерій, а також у анаеробних. При розкладанні жирів утворюються гліцерин і жирні кислоти. В аеробних умовах гліцерин використовується для живлення інших бактерій, а жирні кислоти накопичуються в ґрунті. В анаеробних умовах жирні кислоти відновлюються до вугле­воднів. Дані сполуки є токсичними для вищих рослин.

В ґрунті існують групи бактерій, які спеціалізувалися на роз­кладанні білків, вуглеводів, лігніну, пектинів та інших органічних речовин. Серед них заслуговує на увагу група бактерій, яка міне­ралізує азотисті органічні сполуки.

Цей процес називають амоніфікацією. Амоніфікуються білки, пептиди, амінокислоти, нуклеїнові кислоти та інші сполуки. Кін­цевим продуктом амоніфікації є аміак. Крім аміаку в аеробних умовах утворюються СО2 і оксид сірки, а в анаеробних — жирні і ароматичні кислоти, спирти та інші відновні сполуки. Наявність цих сполук негативно впливає на родючість ґрунту. Виділений в процесі амоніфікації аміак включається в процес нітрифікації, а частина його асимілюється рослинами і мікроорганізмами.

В процесі амоніфікації беруть участь бактерії роду Pseudomonas і роду Bacillus.

Таким чином, основні ланки кругообігу азоту у природі від­буваються в ґрунтах (рис. 7).

Актиноміцети — одноклітинні організми, які утворюють міце­лій і спори

Типовими представниками ґрунтових актиноміцетів є види роду Streptomyces (стрептоміцети), які пристосовані до роз­кладання складних, стійких, органічних сполук (клітковини, ліг­ніну). Серед актиноміцетів переважають аероби.

 

 

Рис. 7. Кругообіг азоту в природі

за І. П. Бабаєвою та Г. М. Зеновою, 1983).

Гриби — нижчі еукаріотні організми ценоцитної будови абоодноклітинні, з осмотрофним типом живлення, які становлять особливе царство живої природи. В природі вони поширені всюди. Основна функція в ґрунтоутворенні — розкладання органічних решток. В цьому процесі беруть участь представники всіх класів. Найпоширенішими в ґрунтах є цвільові гриби, а в лісових ґрунтах — гриб мукор.

Гриби синтезують позаклітинні гідролітичні ферменти, за до­помогою яких і здійснюється розкладання рослинних тканин. За добу вони розкладають у 2—7 разів більше органічних речовин, ніж засвоюють. Вони розкладають клітковину, лігнін, білки. При цьому утворюються органічні кислоти, які підвищують кислотність ґрунту і руйнують мінерали. Утворення в ґрунтах агресивних фульвокислот також пов'язане з діяльністю грибів.

Висока кислотність ґрунту знижує його родючість, а руйнуван­ня мінералів є одним з факторів формування підзолистого гори­зонту в ґрунтах тайгово-лісової зони.

Багато видів грибів еволюційно пристосовані до симбіозу з вищими рослинами. Це так звані мікоризні гриби, їх гіфи пророс­тають у корені і постачають рослину водою і поживними речови­нами. У цьому разі вищі рослини ростуть і плодоносять краще. До 80 % трав'янистих рослин Європи, більшість деревних і такі культурні, як кукурудза, пшениця, картопля, мають мікоризні гриби.

Ґрунтові водорості — одно- і багатоклітинні

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні