Біблія як пам’ятка духовної культури

морем і гаванню. Висміюючи “історіальний вздор” її, український Сократ разом з тим спонукає бачити у Біблії багатющий світ символів, за допомогою вдумливого осмислення яких людина спроможна глибше пізнати і навколишній світ, і саму себе в цьому світі. На біблійній символіці побудована переважна більшість прозових, драматичних і поетичних творів давнього письменства. В останніх традиція цитування біблійного тексту отримала назву “візерунки”. Сьогодні завдяки ряду нових видань давньої української поезії маємо змогу простежити багатство і розмаїття переосмислення мотивів Святого Письма у віршах Г. Сковороди, І. Величковського, Л. Барановича, І. Максимовича, С. Климовського та багатьох інших. Звернімо увагу на те, що біблійною образністю багата не тільки духовна лірика, а й історичні вірші, світські, панегіричні.

 

 4. Вплив біблійних мотивів на українську культуру (літературу)

 Важливим естетичним, моральним, етичним стимулом стало Святе Письмо й у розвитку літератури наступних періодів. У літературі XIX–XX ст. розвивається традиція алегоричного переосмислення біблійних мотивів, образів, тем та прямої обробки біблійних текстів. Активніше переосмислено біблійну образність у творах поетичних, з якими ви ознайомитесь, вивчаючи творчий доробок І. Франка, Т. Шевченка, П. Куліша, Лесі Українки, П. Тичини, І. Драча. Рідкісним, але плідним є звернення до біблійних мотивів у творах прозових (наприклад, “Авірон” Г

Хоткевича), драматичних (“Ціна крові” С. Черкасенка) чи художньо-публіцистичних (“Перебудова Вавилонської вежі” Є. Сверстюка, “Молитва до мови” К. Мотрич або ж “Вавилонська вежа і змішання мов” М. Трубецького). За багато століть біблійні образи стали органічною ознакою художнього мислення. Звичним, наприклад, став вираз “бути записаним на скрижалі історії”, що означає здобути безсмертя, добру пам’ять нащадків. Рядок “високих дум святі скрижалі” з вірша М. Вороного, присвяченого І. Франку, ми не відразу співвідносимо з біблійною першоосновою. За легендою, на кам’яних плитах-скрижалях були написані заповіді, які Бог дав Мойсееві на горі Сінай. Не відразу, можливо, пригадується біблійний сюжет, коли чуємо вираз “за часів Адама”, що означає сиву давнину. Знаменитий Шевченків вислів: “Усі на сім світі — і царята, і старчата — Адамові діти”, нагадуючи про спільний корінь роду людського, проголошує рівність усіх людей. Мотив гріхопадіння, вигнання перших людей з раю — один із найпопулярніших у мистецтві різних часів і народів. Давайте бодай пунктирне простежимо його динаміку в українській поезії і побачимо, як по-різному, відповідно до злободенних суспільних, національних, моральних проблем, інтерпретовано його різними авторами, кожен із яких зумів через загальновідоме сказати водночас і щось нове, привернувши увагу читача до гармонійних чи драматичних, комічних або й трагічних вимірів давно зужитої, здавалось би, теми.

Зауважимо життєствердний, притаманний народному світобаченню гумор, яким відзначається цей діалогічний каламбур. Та й ім’я Єва означає життя, жива. Звучить він і в цілому ряді апокрифічних творів про те, як Бог створив Адама та Єву, про їхні пригоди. Так, в одному із офольклоризованих апокрифів розповідалось про те, як Бог, виганяючи Адама та Єву з раю, дав Адамові дерев’яну лопату і звелів йому копати землю і сіяти хліб, а Єві дав кужіль і веретено, щоб пряла. Давньоукраїнські автори, творці гумористичних та пародійних віршів зводять поважне, канонізоване церквою до рівня буденного, комічного. Так, у бурлескному творі XVIII ст. — “Вірші, говорені гетьману запорожцями на світлий празник воскресеніє Христово 1791 года” про Єву та Адама говориться так:

 Бідна Єва

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні